Czytaj więcej „Bliscy Nieznajomi: Wschód” →

Czytaj więcej „Bliscy Nieznajomi: Wschód. „Stan wyjątkowy”” →

Czytaj więcej „Bliscy Nieznajomi: Wschód. „H-effect”” →

Czytaj więcej „Bliscy Nieznajomi: Wschód. „Schron”” →

Czytaj więcej „Bliscy Nieznajomi: Wschód. „Pandemia.ua”” →

Czytaj więcej „Bliscy Nieznajomi: Wschód. „Ten spacer”” →

Spotkania Teatralne BLISCY NIEZNAJOMI: UKRAINA

10–15 września 2019 r.

Dyrektorka artystyczna festiwalu: Agata Siwiak

Program: Joanna Wichowska, Agata Siwiak

 

Фестиваль Близькі незнайомі: Україна

Організатор: Театр польський у Познані

10-15 вересня 2019

 Арт директорка фестивалю: Аґата Сівяк

Програма: Йоанна Віховська, Аґата Сівяк

 

W Polsce mieszka i pracuje ponad 1 mln 200 tys. Ukrainek i Ukraińców, co stanowi ponad 3,5% ludności. Wielkopolska zaś jest na drugim miejscu w Polsce pod względem liczby zatrudnionych obywateli Ukrainy, w regionie jest zarejestrowanych około 11 proc. imigrantów zarobkowych z tego kraju. W samej aglomeracji poznańskiej żyje około 100 tys. obywateli Ukrainy, co oznacza, że co dziesiąty mieszkaniec aglomeracji jest Ukraińcem. Po raz pierwszy od czasów powojennych stajemy się społeczeństwem wielokulturowym. Dlatego też Festiwal Bliscy Nieznajomi – w ostatnich latach prezentujący polski teatr i sztukę – zmienia formułę: głównymi bohaterami tegorocznej edycji będą Ukrainki i Ukraińcy.

Poznamy różnorodność form teatru naszych sąsiadów, który czerpie zarówno z literatury, jak i z historycznych archiwów, tradycji awangardy początku XX wieku, czarnego kabaretu, choreografii i muzyki nowoczesnej. Spotkamy młodych, bezkompromisowych twórców i twórczynie, w których głosy z uwagą wsłuchuje się publiczność Lwowa, Charkowa, Kijowa. Obejrzymy też spektakle z Warszawy i Rzeszowa, które tematyzują obecność Ukraińców i Ukrainek w Polsce i nasz stosunek do „obcych”.

W gościnnych spektaklach, pokazach filmowych i podczas spotkań z publicznością wybrzmią istotne tematy społeczne, polityczne i kulturowe: kondycja społeczeństwa po wojennej traumie, przemoc, nacjonalizm, patriarchat, korupcja i współczesne niewolnictwo. Będziemy śledzić możliwe wersje pamięci i współczesne relacje obu narodów oraz pytać o możliwe formy emancypacji wobec ciężaru historii i narzuconych norm. Będziemy dyskutować o rzeczywistości na samej Ukrainie i sytuacji mniejszości ukraińskiej w Polsce.

W tej ostatniej kwestii Polacy mają wiele do zrobienia. W czerwcu tego roku w Biurze Rzecznika Praw Obywatelskich odbyła się konferencja prasowa przygotowana przez Związek Ukraińców w Polsce, prezentująca raport z badań pod tytułem „Mniejszość ukraińska i migranci z Ukrainy w Polsce. Analiza dyskursu”. Autorzy, badający między innymi mowę nienawiści w Internecie, wskazali na to, że aż 41% wypowiedzi dotyczących Ukraińców miało wydźwięk negatywny, 42% uznali za neutralne, jedynie 17% wypowiedzi miało pozytywne przesłanie. Kilka dni po konferencji w Wielkopolsce doszło do dramatycznej sytuacji – w znajdującej się w pobliżu Nowego Tomyśla stolarni zasłabł Wasyl Czornej. Jego pracodawczyni wywiozła go do oddalonego o 125 kilometrów lasu, gdzie umarł.

Temat niewolniczej pracy wybrzmi w pierwszym prezentowanym na festiwalu spektaklu – Modern Slavery w reżyserii Bartka Frąckowiaka. Zaś ostatnie festiwalowe przedstawienie Lwów nie oddamy w reżyserii Katarzyny Szyngiery będzie próbą przyjrzenia się polsko-ukraińskim relacjom w perspektywie pamięci i historii (które, jak wynika także z wcześniej wspomnianego raportu, stanowią przestrzeń uprzedzeń i nieufności, dodatkowo dziś wzmacnianą przez publiczne wypowiedzi nacjonalistycznych polityków).

Pamięć i historia – jako sfery będące przedmiotem zafałszowań i manipulacji – to tematy, które żywo zajmują również twórców i twórczynie z Ukrainy. Charkowskie Czerwone wesele według idei i dramaturgii Viktorii Myronyuk przywołuje zapomniany potencjał emancypacyjny czasów porewolucyjnych i bada (nieoczywiste) miejsce, jakie zajmuje spuścizna i pamięć komunizmu w dzisiejszej Ukrainie. W lwowskim spektaklu Piękne, piękne, piękne czasy, inspirowanym powieścią Elfriede Jelinek, reżyserka Roza Sarkisian analizuje źródła wojennej i powojennej przemocy, destrukcyjną moc narzucanych odgórnie narodowo-patriotycznych narracji oraz mechanizmy wyparcia i zaprzeczenia, za pomocą których społeczeństwo i jednostka bronią się przed skutkami historycznej, wojennej, rodzinnej traumy.

Dwa kolejne ukraińskie spektakle to mocne kobiece wypowiedzi: niezależna kijowsko-charkowska produkcja Restauracja Ukraina (praca zespołowa, dramaturgia Dmytro Levytskyi) podejmuje temat korupcji jako systemu patriarchalnej władzy i filtruje go przez osobiste doświadczenia dwóch wyśmienitych performerek (Oksana Cherkashyna i Nina Khyzhna). Z kolei Psychosis – spektakl artystek z Charkowa i Lwowa (reżyseria Roza Sarkisian), oparty m.in. na motywach głośnego dramatu Sarah Kane, jest przewrotną grą z wszelkimi stereotypowymi wyobrażeniami na temat kobiet: ich uczuć, ich cielesności oraz ich miejsca w społeczeństwie.

Wszystkie festiwalowe spektakle mówią głośno o tym, o czym zazwyczaj mówić nie wypada. Odsłaniają tajemnice i podważają utarte przekonania. Są gestem oporu wobec różnego rodzaju zmów milczenia. Umożliwiają nam, przynajmniej na czas Festiwalu, opuszczenie grona potulnej, milczącej większości.

*****

У Польщі мешкають і працюють понад 1 200 000 українок і українців, що становить понад 3,5% населення. Великопольське воєводство займає друге місце в Польщі за кількістю працевлаштованих громадян України, в регіоні зареєстровано близько 11 відсотків іммігрантів-заробітчан з цієї країни. В самій лише познанській агломерації мешкає близько 100 тис. громадян України, це означає, що кожен десятий мешканець агломерації є українцем. Вперше, від повоєнного періоду, ми стаємо мультикультурним суспільством. Тому Фестиваль Близькі незнайомі – який в останні роки презентував польський театр і мистецтво – також змінює формулу: головними героями цьогорічної едиції будуть українки і українці.

Ми пізнаємо різноманіття форм театру наших сусідів, який черпає як з літератури, так і з історичних архівів, традиції авангарду початку XX ст., чорного кабаре, сучасної хореографії і музики. Зустрінемо молодих, безкомпромісних митців і мисткинь, до чиїх голосів уважно прислухається публіка Львова, Харкова, Києва. Переглянемо також вистави з Варшави і Жешова, що тематизують присутність українців і українок у Польщі і наше ставлення до “Чужих”.

У запрошених виставах, кінопоказах і під час зустрічей з публікою прозвучать важливі суспільні, політичні й культурні теми: стан суспільства після воєнної травми, насилля, націоналізм, патріархат, корупція і сучасне рабство. Спостерігатимемо можливі версії польсько-української пам’яті, сучасні стосунки обох народів та ставитимемо питання про можливі форми емансипації стосовно тягаря історії і нав’язаних норм. Будемо дискутувати про реальність у самій Україні і становище української меншини у Польщі.

Стосовно останнього у поляків попереду багато роботи. У червні цього року в Бюро речника громадянських прав відбулася пресконференція, яку організувало Об’єднання українців у Польщі, що презентувала звіт із досліджень під назвою “Українська меншина та мігранти з України в Польщі. Аналіз дискурсу”. Автори, які досліджували, серед іншого, мову ворожнечі в інтернеті, зазначили, що аж 41% висловлювань, які стосувалися українців, мали негативну конотацію, 42% визнані нейтральними, і лише 17% висловлювань були позитивними. Через декілька днів після конференції у Великопольському воєводстві сталася драматична подія – у столярні, що розташована поблизу Нового Томишля, захворів Василь Чорней. Його працедавиця вивезла чоловіка до лісу в 125 кілометрах від міста, де він помер.

Тема рабської праці прозвучить у першій перезентованій на фестивалі виставі – Modern Slavery в режисурі Бартоша Фронцков’яка. А остання фестивальна вистава Левів не віддамо у постановці Катажини Шинґєри буде спробою придивитися до польсько-українських стосунків з перспективи пам’яті та історії (які, як випливає також із згаданого вище звіту, становлять простір упереджень і недовіри, що підсилюються сьогодні публічними висловлюваннями політиків-націоналістів).

Пам’ять та історія – як сфери, що є предметом фальсифікацій і маніпуляції – це теми, які турбують також митців і мисткинь з України. Харківське Червоне весілля, за ідеєю і драматургією Вікторії Миронюк, посилається на забутий  емансипаційний потенціал часів революції і досліджує (неочевидне) місце, яке займає спадщина і пам’ять комунізму в сучасній Україні. У львівській виставі Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи, за темами роману Ельфріде Єлінек, режисерка Роза Саркісян аналізує джерела воєнного і повоєнного насилля, деструктивну силу нав’язуваних згори націонал-патріотичних наративів, а також механізми витіснення і заперечення, з допомогою яких суспільство та особистість захищаються від наслідків історичної, воєнної, родинної травми.

Дві наступні українські вистави це сильні жіночі висловлювання: незалежний київсько-харківський проект Ресторан Україна (колективна робота, драматургія: Дмитро Левицький) порушує тему корупції як системи патріархальної влади і фільтрує його через особисті досвіди двох видатних перформерок (Ніна Хижна і Оксана Черкашина). А Психоз – вистава мисткинь з Харкова і Львова (режисура – Роза Саркісян), за темами гучної п’єси Сари Кейн, є фікційною грою з великими стереотипними уявленнями на тему жінок: їхніх почуттів, тілесності та їхнього місця в суспільстві.

Всі фестивальні вистави голосно говорять про речі, про які зазвичай говорити “не пасує”. Відкривають таємниці і підважують заяложені переконання. Є жестом опору проти різного роду мовчазних змов. Дають нам можливість принаймні на час фестивалю вийти з грона покірної, мовчазної більшості.

 

ZAPROSZONE SPEKTAKLE/ЗАПРОШЕНІ ВИСТАВИ

 

Biennale Warszawa/Бієнале Варшава

MODERN SLAVERY

• 10 września, godz.19.00, Duża Scena, Teatr Polski w Poznaniu
• 10 вересня, 19:00, Велика сцена, Театр польський у Познані 

reżyseria: Bartosz Frąckowiak /режисура: Бартош Фронцков’як

scenografia: Anna Maria Kaczmarska /сценографія: Анна Марія Карчмарська

muzyka, dźwięk: Krzysztof Kaliski, Maciej Szymborski

koncept: Bartosz Frąckowiak, Natalia Sielewicz / концепція: Бартош Фронков’як, Наталія Сєлевіч

dramaturgia: Natalia Sielewicz/ драматургія: Наталія Сєлевіч

światło: Michał Głaszczka / світло:  Міхал Ґлащка

mapy i wizualizacja danych: Jakub de Barbaro /карти і візуалізація даних:  Якуб де Барбаро / Jakub de Barbaro

aktorzy i aktorki: Beata Bandurska, Magdalena Celmer, Maciej Pesta, Martyna Peszko, Anita Sokołowska, Konrad Wosik /

актори і актриси: Беата Бандурська, Маґдалена Цельмер, Мацєй Песта, Мартина Пешко, Аніта Соколовська, Конрад Восік / Beata Bandurska, Magdalena Celmer, Maciej Pesta, Martyna Peszko, Anita Sokołowska, Konrad Wosik

premiera: maj 2018 / прем’єра: травень 2018

czas trwania spektaklu: 120 minut / тривалість вистави: 120 хв.

Polska w statystykach dotyczących współczesnego niewolnictwa zajmuje niechlubną pierwszą pozycję w Unii Europejskiej. Niewolnicy są w zasadzie wszędzie. W znanych warszawskich restauracjach, na placach budowy, w zamkniętych zakładach produkcyjnych, w przetwórniach, sadach i na farmach. Pochodzą z Ukrainy, Białorusi, Korei, Filipin, Chin, Wietnamu. Niekiedy są Polakami. Raport Global Slavery Index ujawnia, że w Polsce w 2016 r. żyło ponad 181 tysięcy nowoczesnych niewolników, co odpowiada 0,476% populacji Polski. Niewolnictwo nie jest tu jednak metaforą określającą każdy rodzaj wyzysku.

Mówimy o sytuacjach niepłatnej pracy przymusowej, związanej z handlem ludźmi czy fikcyjnym zadłużeniem.

Zespół Biennale Warszawa przeprowadził śledztwo i sprawdził, skąd biorą się takie statystyki, z jakimi sytuacjami, miejscami i historiami są związane. Istotne było poszukanie odpowiedzi na pytanie, dlaczego to zjawisko jest całkowicie niewidoczne i rzadko komentowane w debacie publicznej. Z tego działania powstał spektakl-wystawa.

Spektakl ukazuje niewolnictwo jako współczesne zjawisko globalne, mające swoje

rozmaite odsłony i ekspresje, związane z dramatami i biografiami bardzo różnych ludzi, z różnych kultur, religii i ras. Niewolnicy nie żyją bowiem daleko, na fantazmatycznych i nierealnych plantacjach, ale również tuż za ścianą sali najbardziej wykwintnej warszawskiej restauracji.

*****

В статистиках, що стосуються сучасного рабства, Польща займає неофіційне перше місце в Європейському Союзі. Загалом, раби є всюди.  У відомих варшавських ресторанах, на будівельних майданчиках, на закритих підприємствах, заводах, фермах і в садах. Походять з України, Білорусі, Кореї, Філіппін, Китаю, В’єтнаму. Іноді вони є поляками. Рапорт Global Slavery Index засвідчує, що в Польщі у 2016 р. проживали понад 181 тисяча сучасних рабів, що відповідає 0,476 % популяції Польщі. Однак, рабство тут не є метафорою, що характеризує кожен тип зиску. Йдеться про випадки неоплачуваної примусової праці, пов’язаної із торгівлею людьми чи фіктивною заборгованістю.

Колектив Бієнале Варшава провів розслідування й перевірив звідки беруться такі статистики, з якими ситуаціями, місцями й історіями вони пов’язані. Важливими були пошуки відповіді на питання, чому це явище залишається абсолютно невидимим і рідко коментованим у публічних дебатах. З цієї діяльності постала вистава-виставка.

Вистава визначає рабство як сучасне глобальне явище, що має власні різноманітні форми і вираження, пов’язані з драмами і біографіями дуже різних людей, які належать до різних культур, релігій і рас. Адже раби не живуть далеко, на фантасмагоричних і нереальних плантаціях, а просто за стіною залу найбільш вишуканого варшавського ресторану.

 

Teatr „Publicyst”/ Театр „Публицист” (Charków)

CZERWONE WESELE / ЧЕРВОНЕ ВЕСІЛЛЯ

• 11 września, godz. 19.30, Malarnia, Teatr Polski w Poznaniu
• 11 вересня, 19:30 Malarnia, Театр польський у Познані 

idea i dramaturgia: Viktoriya Myronyuk / ідея та драматургія: Вікторія Миронюк

reżyseria „żywej gazety”: Kostiantyn Vasiukov i Hanna Onyshchenko / режисура “живої газети”: Костянтин Васюков, Ганна Онищенко

badania historyczne: Viktoriya Myronyuk, Mykyta Kozlov / історичні дослідження: Вікторія Миронюк, Нікіта Козлов

scenografia: Daria Khalina / сценографія:  Дар’я Халіна

kompozytorka i akompaniatorka: Alexandra Malatskovska / композиторка і акомпаніаторка: Олександра Малацковська

performerzy i performerki: Daria Palahniuk, Mykyta Kozlov, Maksym Omelchenko, Diana Kovalenko, Yuri Vasiuta, Mariia Kryshtal, Dariia Yaroshenko/ перформери і перформерки: Дарія Палагнюк, Микита Козлов, Максим Омельченко, Діана Коваленко, Юрій Васюта, Марія Кристал, Дарія Ярошенко, Олександра Малацковська

premiera: wrzesień 2017 / прем’єра: вересень 2017

czas trwania spektaklu: 70 minut / тривалість вистави: 70 хв.

Po rewolucji październikowej „czerwonym weselem” była nazywana świecka ceremonia celebrująca nowy, rewolucyjny porządek, inspirowana przez awangardowe idee wolności, wspólnoty, równości, wyzwolonej seksualności, emancypacji. Spektakl Teatru „Publicyst”  jest przewrotną rekonstrukcją tego świeckiego obrzędu. Wykorzystując różne formy sceniczne (talk show, re-enactment  formatu „żywej gazety” –  amatorskiego pokazu teatru rewolucyjnego; musical), spektakl prezentuje różne metodologie pracy z materiałem dokumentalnym i historycznym.  Ironiczne zanurzenie w idee i estetykę porewolucyjnej rytualności służy zbadaniu, jakie znaczenie dawne idee mają dzisiaj, w społeczeństwie, które wciąż wyzwala się spod wpływów sowieckiej przeszłości. Przyglądając się świeckiemu rytuałowi sprzed stu lat, artyści i artystki Teatru „Publicyst”, podejmują zarazem refleksję nad znaczeniem procesu dekomunizacji, jaki obecnie ma miejsce w Ukrainie, nad przeszłością i pamięcią.

Teatr „Publicyst” powstał ponad 30 lat temu, jako teatr studencki.  Wywodził się z popularnych w czasach Rosji Radzieckiej amatorskich grup teatralnych zajmujących się propagowaniem głównych założeń obowiązującej w tamtych czasach doktryny. Dzisiaj, w nowoczesnym środowisku Charkowa  „Publicyst” jest znany jako jeden z najważniejszych teatrów alternatywnych. W swoich spektaklach podejmuje ważne tematy społeczne, zajmuje się krytyczną rewizją przeszłości (w tym sowieckiej), poszukuje nowoczesnych form teatralnych i nowych form komunikacji z widownią.

*****

Після жовтневої революції “червоним весіллям” називали світську церемонію, що відзначає новий, революційний порядок, інспірована новими авангардними ідеями свободи, спільноти, рівності, вивільненої сексуальності, емансипації. Вистава Театру “Публіцист” є художньою реконструкцією цього світського обряду. Використовуючи різні сценічні форми (talk-show, re-enacment формату “живої газети” – аматорського показу революційного театру; мюзикл), вистава презентує різні методології роботи з документальним й історичним матеріалом. Іронічне занурення в ідеї й естетику післяреволюційної ритуальності служить дослідженню того, яке значення колишні ідеї мають сьогодні, в суспільстві яке все ще продовжує звільнятися від впливів радянського минулого. Придивляючись до світського ритуалу понад столітньої давності, митці і мисткині Театру “Публіцист” водночас рефлексують над значенням процесу декомунізації, який зараз триває в Україні, над минулим і пам’яттю.

Театр “Публіцист” виник понад 30 років тому як студентський театр. Походив з ідеї популярних в часи Радянської Росії аматорських театральних груп, що займалися пропагандою основних засад пануючої тоді доктрини. Сьогодні “Публіцист” відомий як один з найважливіших альтернативних театрів. У своїх виставах порушує важливі суспільні теми, займається критичною ревізією минулого (в тому числі радянського), шукає нові театральні форми і нові шляхи комунікації з публікою.

 

Pierwszy Teatr (Lwów) / Перший театр  (Львів)
PIĘKNE, PIĘKNE, PIĘKNE CZASY / ПРЕКРАСНІ, ПРЕКРАСНІ, ПРЕКРАСНІ ЧАСИ

na motywach powieści „Wykluczeni” Elfriede Jelinek /за темами роману “За дверима” Ельфріде Єлінек

• 12 września, godz. 19.00, Duża Scena, Teatr Polski w Poznaniu
• 12 вересня, 19:00, Велика сцена, Театр польський у Познані

reżyseria: Roza Sarkisian /режисура: Роза Саркісян

dramaturgia: Joanna Wichowska / драматургія: Йоанна Віховська

choreografia: Ninel Zberea / хореографія: Нінель Збєря

scenografia i kostiumy: Diana Khodiachykh / сценографія і костюми: Діана Ходячих

aktorzy i aktorki: Nataliia Alekseienko, Olena Basha, Vitalii Hordiienko, Ihor Huliuk, Iryna Zanik, Valeii Kolomiiets, Lubov Kuz, Mykhailo Ponzel / актори і актриси: Наталія Алєксєєнко, Олена Баша, Віталій Гордієнко, Ігор Гулюк, Ірина Занік, Валерій Коломієць, Любов Кузь, Михайло Понзель

premiera: lipiec 2018, Pierwszy Teatr we Lwowie / прем’єра: липень 2018, Перший театр

czas trwania spektaklu: 110 minut / тривалість вистави: 110 хв.

Historia opisana w książce Elfriede Jelinek „Ausgesperrten” służy realizatorom i realizatorkom spektaklu jako punkt wyjścia do refleksji na temat powojennego społeczeństwa zainfekowanego przemocą.  Traumy wojny i czasów powojennych ujawniają się jako wszechobecna agresja, zarówno ta widoczna na ulicach, jak i ta codzienna, skrywana za zamkniętymi drzwiami kulturalnych, mieszczańskich domów.

W spektaklu poznajemy trzy rodziny, trzy różne modele wychowania… i bardzo podobne mechanizmy reprodukowania przemocy. Czy jesteśmy w stanie wyzwolić się z tych mechanizmów? Czy ofiary przemocy muszą koniecznie stać się katami? Czy dzieci skazane są na powtarzanie błędów rodziców? Czy wychowanie to system nakazów i zakazów, proces dostosowywanie się do obowiązującej normy? Jak funkcjonuje społeczeństwo w stanie powojennej traumy? Czy jego jedyną obroną jest tworzenie mitów na własny temat? Przemilczenia i manipulacje? I co się stanie, kiedy mity podda się wątpliwość, a to, co przemilczane zostanie wypowiedziane na głos?

Scena Pierwszego Teatru zamienia się w Wiedeń końca lat 50-tych tylko umownie. Tak naprawdę opowiadana historia  rozgrywa się – jak zawsze w teatrze – tu i teraz: na konkretnej scenie, w konkretnym mieście, dzisiaj. Twórcy i twórczynie spektaklu problematyzują teatr jako miejsce, w którym w mikroskali odzwierciedlają się procesy społeczne, struktury przemocy i relacje władzy. Podejmują refleksję nad przyszłością: w końcu powojenne czasy są wciąż jeszcze przed nami.

Spektakl jest efektem współpracy charkowsko-lwowskiej reżyserki, uznawanej za jedną z najważniejszych młodych ukraińskich twórczyń teatralnych i polskiej dramaturżka współpracującej m.in. z Teatrem Powszechnym w Warszawie. Lwowska premiera zapraszana jest na festiwale, a wśród widzów ma status spektaklu kultowego.

*****

Історія, що описана в книзі Ельфріде Єлінек слугує творцям і творчиням вистави як вихідний пункт до рефлексії на тему повоєнного суспільства інфікованого насиллям. Травми війни і повоєнних часів проявляються як повсюдна агресія, як видима на вулицях, так і та щоденна, що її приховують за зачиненими дверима культурних, міщанських будинків.

У виставі ми знайомимося із трьома родинами, трьома різними моделями виховання… і дуже схожими механізмами репродукування насилля. Чи здатні ми звільнитися від цих механізмів? Чи жертви насилля обов’язково мусять стати катами? Чи діти приречені повторювати помилки своїх батьків? Чи виховання це система наказів і заборон, процес припасування до обов’язкової норми? Як функціонує суспільство у стані повоєнної травми? Чи його єдиним захистом є творення міфів про себе? Замовчування і маніпуляції? І що станеться, коли міфи піддадуть сумнівам, а те, що замовчувалося, розкажуть вголос?

Сцена Першого театру перетворюється у Відень кінця 50-х лише умовно. Насправді ж, цю історію грають – як завжди в театрі – тут і зараз: на цій конкретній сцені, в конкретному місті, сьогодні. Творці і творчині вистави проблематизують театр як місце, у якому в мікромасштабі віддзеркалюються суспільні процеси, структури насилля і стосунки влади. А також рефлексують над майбутнім: врешті, повоєнні часи все ще перед нами.

Вистава є результатом співпраці харківсько-львівської режисерки, яку називають однією із найважливіших молодих українських театральних мисткинь, і польської драматургині, яка співпрацює з Театром Повшехним у Варшаві. Львівську прем’єру запрошують на фестивалі, а серед глядачів вона має статус культової.

 

RESTAURACJA UKRAINA (Kijów, Charków) / РЕСТОРАН УКРАЇНА (Київ/Харків)

• 13 września, godz. 19.00, Duża Scena, Teatr Polski w Poznaniu
• 13 вересня, 19:00, Велика сцена, Театр польський у Познані

performerki: Nina Khyzhna, Oksana Cherkashyna / перформерки: Ніна Хижна, Оксана Черкашина

dramaturgia: Dmytro Levytskyi / драматург: Дмитро Левицький

dźwięk i oprawa wizualna: Yevhen Yakshyn / художнє оформлення, саунд-дизайн: Євген Якшин

badania przypadków korupcji: Piotr Armianovskyi / дослідження корупційних кейсів: Пьотр Армяновський

projekt świateł: Yevhen Kopiiov / світлове вирішення: Євген Копйов

premiera: wrzesień 2017 / прем’єра: вересень 2017

czas trwania spektaklu: 50 minut / тривалість вистави: 50 хв.

Spektakl o korupcji realnej i mentalnej, o zniewoleniu, władzy patriarchatu, ojcach i oligarchach, córkach i aktorkach, o Ukrainie i Ukrainkach. Z elementami ukradzionej mistrzom choreografii.

Wymóg stworzenia spektaklu o korupcji wywołuje aktorski strumień świadomości i serię performatywnych halucynacji, podczas których ujawnione zostają wspomnienia z dzieciństwa, osobiste traumy, idiosynkrazje, lęki, gniew, poczucie braku zawodowego spełnienia i bezradność. Czy ta niemożność mówienia o korupcji oznacza niezdolność wypełnienia narzuconego zadania? Czy zawiera filistyńską perspektywę, zgodnie z którą korupcja, owszem, musi być potępiona, ale ja i tak jestem najważniejsza? Lecz jeśli osobiste jest polityczne, jest jego przyczyną i skutkiem, w takim razie być może ten przypływ osobistego jest gestem wyzwolenia: od wymogu uczenia się na pamięć cudzych słów, od zapisanego scenariusza, od scenarzysty, od władzy, od szefa, od Ojca? W końcu motywy anty-autorytarne, podobnie jak anty-oligarchiczne i patriotyczny, są częstymi efektami ubocznymi ruchów antykorupcyjnych. A jednak ciało Ojca leży na stole już dość długo. Co oznacza, że tak naprawdę scenariusz istnieje, a zakończenie jest otwarte. Dlatego uwolnienie osobistego wciąż może albo stać się gestem wzięcia odpowiedzialności, albo przykuć naszą uwagę tak mocno, że nie zauważymy, że miejsce starego Ojca już zajął Ojciec nowy.

Premiera spektaklu, zrealizowana przy wsparciu Goethe-InstitutUkraine, odbyła się w ramach Międzynarodowego Dnia Korupcji.

*****

Вистава про театральну і ментальну корупцію, про поневолення, владу патріархату, татів і олігархів, доньок і актрис, про Україну і українців. З елементами хореографії, вкраденої у майстрів.

Вимога створення вистави про корупцію викликає акторську хвилю свідомості і серію перформативних галюцинацій, під час яких проявляються спогади з дитинства, особисті травми, ідіосинкразії, страхи, гнів, почуття браку професійної реалізації і безпорадність. Чи є ця неможливість говорити про корупцію — капітуляцією перед поставленим завданням? Чи означає вона прийняття обивательської позиції, з точки зору якої, корупція, звісно, заслуговує на засудження, але своя сорочка — до тіла ближче? Але якщо особисте – це політичне, більше того — це його причина і результат, то чи може бути цей потік особистого —жестом звільнення: від потреби завчати чиїсь слова, від прописаного сценарію, від сценариста, від авторитета, від боса, від Батька? Врешті, саме антиавторитарний мотив, так само, як і антиолігархічний чи патріотичний — часто стає одним із побічних ефектів антикорупційних рухів.

Однак тіло Батька вже давно лежить на столі. Що означає, що сценарію дійсно немає, і фінал — відкритий. А тому вивільнення особистого може стати як жестом прийняття відповідальності, так і захопити собою настільки, що ми й не зауважимо, як місце старого Батька непомітно обійме новий.

Прем’єра вистави, що була створена за підтримки Goethe-Institut Ukraine, відбулася в межах Міжнародного дня корупції.

 

PSYCHOSIS (Charków, Kijów, Lwów) / ПСИХОЗ  (Харків, Київ, Львів)

spektakl oparty na motywach dramatu Sarah Kane oraz wierszy Anne Sexton i Sylvii Plath / за темами п’єси Сари Кейн та віршів Анн Cекстон і Сильвії Плат

• 14 września, godz. 18.00 i godz. 20.00, Malarnia, Teatr Polski w Poznaniu
• 14 вересня,  18:00 і 20:30, Malarnia, Театр польський у Познані 

reżyseria: Roza Sarkisian / режисура: Роза Саркісян

scenografia: Diana Khodiachykh / сценографія: Діана Ходячих

muzyka: Alexandra Malatskovska / музика: Олександра Малацковська

performerki: Nina Khyzhna, Oksana Cherkashyna, Alexandra Malatskovska / перформерки: Ніна Хижна, Оксана Черкашина / Олександра  Малацковська

premiera listopad, teatr „Aktor”, Kijów / прем’єра: лютий 2018

czas trwania spektaklu: 70 minut / тривалість вистави: 70 хв.

Kijowska premiera Kane zdaje się próbą odrzucenia przypisanego autorce zbanalizowanego sztafażu poetki przeklętej – zrozpaczonej, inspirującej licealistki, takiej jakich wiele. A zarazem dania wyrazu zażenowaniu, które towarzyszy psychicznemu cierpieniu kobiecego (i nie tylko) podmiotu samobiczowanego przez własny intelekt. „Wstyd, wstyd, wstyd”, „sorom, sorom, sorom” – powtarza się refren. To próba przejścia od wstydu do empowermentu.

Witold Mrozek, Dwutygodnik.com

„Czarny kabaret o nielegalnej miłości i śmierci”, „dwubiegunowe show”, „psychodeliczny wieczór panieński”, „feministyczna rewia”, „manifest wyemancypowanej kobiecości” – to tylko niektóre z określeń, jakimi opisywała spektakl ukraińska krytyka i publiczność. Spektakl celebruje siłę kobiet: świadomych i szalonych, niepokornych i bezczelnych, cierpiących i śmiejących się z własnego cierpienia, nierozważnych i nieromantycznych. Na scenie toczy się nieustanna gra z granicą: granicą bólu, „normalności”, formy teatralnej, społecznego tabu. Wszystko to służy dekonstrukcji mitu o miejscu kobiety w społeczeństwie.

Spektakl, zrealizowany przez bezkompromisowe charkowskie artystki rozpoznawalne w całej Ukrainie, jest uważną, dotkliwą analizą tego, jak działa norma i normatywność w patriarchalnym społeczeństwie, które dla kobiet rezerwuje tylko ograniczony zestaw ról. Wyprowadza widza ze strefy intelektualnego i estetycznego samo- zadowolenia, myli tropy, sprowadza na manowce i odbiera mu bezpieczną rolę konsumenta cudzych wzruszeń. Miłość, rozpacz, depresja i śmierć obecne w słynnym dramacie Sarah Kane i w wierszach amerykańskich „poetek przeklętych”, w spektaklu nabierają nieoczekiwanych kształtów. Jeśli rozpacz to w rytmie songów, jeśli depresja to wymieszana z autoironią. Seksualność bywa zarówno bolesna, jak i groteskowa. „Chora” może stać się lekarzem, i na odwrót.

Pierwotna wersja spektaklu została zrealizowana w kijowskim teatrze „Aktor” w ramach projektu British Council Ukraine „Taking the stage” Obecna, zmodyfikowana wersja jest produkcją niezależną.

*****

Київська прем’єра Кейн робить спробу відкинути приписаний авторці банальний антураж типової проклятої поетки – розпачливої, надихаючої старшокласниць. Та, водночас, висловити ніяковість, яка супроводжує психічне страждання жіночого (і не тільки) суб’єкту підданого самобичуванню власного інтелекту. “Сором, сором, сором” – повторюється рефрен. Це спроба переходу від сорому до empowerment-у.

Вітольд Мрозек, Dwutygodnik.com

“Чорне кабаре про нелегальну любов і смерть”, “біполярне шоу”, “психоделічний дівич вечір”, “феміністичне рев’ю”, “маніфест емансипованої жіночності” – це лише деякі з означень, якими виставу описувала українська критика і публіка. Вистава торжествує силу жінок: свідомих і шалених, непокірних і нахабних, нерозважних і неромантичних, які страждають і сміються з власних страждань. На сцені відбувається невпинна гра з межею: межею болю, “нормальності”, театральної форми, суспільного табу. Все це здійснює деконструкцію міфу про місце жінки в суспільстві.

Вистава, створена безкомпромісними харківськими артистками впізнаваними у всій Україні, є уважним, діткливим аналізом того, як працює норма і нормативність у патріархальному суспільстві, яке для жінок резервує лише обмежений набір ролей. Виводить глядача зі сфери інтелектуального і естетичного самовдоволення, заплутує сліди, зводить на манівці і забирає в нього безпечну роль споживача чужих емоційних зворушень. Любов, розпач, депресія і смерть, присутні в знаменитій драмі Сари Кейн і в поезії американських “проклятих поеток”, у виставі набувають несподіваних форм. Якщо розпач, то в ритмі зонгів, якщо депресія то змішана з автоіронією. Сексуальність буває як болісна так і гротескна. “Хвора” може стати лікарем, і навпаки.

Первинна версія вистави була створена у київському театрі “Актор” в рамках проекту British Council Ukraine „Taking the stage”. Актуальна, модифікована версія є незалежною продукцією.

 

Teatr im. Wandy Siemaszkowej w Rzeszowie / Театр ім. Ванди Сємашкової в Жешові

LWÓW NIE ODDAMY / ЛЕВІВ НЕ ВІДДАМО

• 15 września, godz. 19.00, Duża Scena Teatru Polskiego w Poznaniu
• 15 вересня, 19:00, Велика сцена, Театр польський у Познані

reżyseria: Katarzyna Szyngiera / режисура: Катажина Шинґєра

scenariusz: Katarzyna Szyngiera, Marcin Napiórkowski, Mirosław Wlekły / сценарій:  Катажина Шинґєра, Марцін Напюрковскі, Мірослав Влекли

dramaturgia: Olga Maciupa / драматургія: Ольга Мацюпа

scenografia: Przemysław Czepurko, Katarzyna Ożgo / сценографія: Пшемислав Чепурко, Катажина Ожґо

muzyka: Jacek Sotomski / музика: Яцек Сотомскі

światło: Michał Stajniak / світло: Міхал Стайняк

wideo ze Lwowa: Miłosz Kasiura / відео зі Львова: Мілош Касюра

kostiumy: Ireneusz Zając / костюми: Іренеуш Зайонц

aktorzy i aktorki: Oksana Czerkaszyna, Dagny Cipora, Małgorzata Machowska, Mateusz Mikoś, Piotr Mieczysław Napieraj, Robert Żurek / актори і актриси: Оксана Черкашина, Даґни Ціпора, Малґожата Маховська, Матеуш Мікось, Пьотр Мечислав Напєрай, Роберт Журек

premiera: sierpień 2018 / прем’єра:  серпень 2018

czas trwania spektaklu: 110 minut / тривалість вистави: 120 хв.

Jesteśmy wychowani w kulcie pamięci. Myślimy o niej jak o drzewie. Pamięć należy pielęgnować, dbać o jej korzenie, by dawała nam schronienie i poczucie wspólnoty, by stanowiła punkt odniesienia w zmieniającym się świecie. Tymczasem pamięć znacznie bardziej przypomina rzekę. Nie tylko nieustannie płynie i zmienia się, lecz także dzieli i wyznacza granice.  Wierzymy, że trzeba pamiętać, by oddać sprawiedliwość przodkom, by być członkiem narodowej wspólnoty, by w przyszłości uniknąć tragedii. Rzadko  jednak zastanawiamy się nad tym, jak łatwo pamięć staje się pożywką dla uprzedzeń, konfliktów, nawet nienawiści. Stosunki polsko-ukraińskie ilustrują ten mechanizm. Choć tyle mamy wspólnego w teraźniejszości, tak wiele dzielimy planów i obaw o przyszłość, nasze relacje wciąż układamy pod dyktando trudnej przeszłości.

Nadarza się doskonała okazja, by o tym porozmawiać. 1000 lat temu spotkaliśmy się po raz pierwszy. Wojowie Bolesława Chrobrego przegonili ich za Bug rycerzy Jarosława Mądrego, obrzuciwszy ich inwektywami. 100 lat temu trwała Bitwa o Lwów i wojna polsko-ukraińska. Pół roku temu polski minister pojechał do Lwowa, uwolnić z klatek kamienne lwy, symbolizujące polską przeszłość miasta. Spektakl „Lwów nie oddamy” powstał na podstawie materiału dokumentalnego. Wykorzystując wypowiedzi zebrane w wywiadach, ankietach i źródłach pisanych pokazuje, jak uprzedzenia i nienawiść karmią się pamięcią.

*****

Ми виховані в культі пам’яті. Ставимось до неї як до дерева. Пам’ять потрібно плекати, дбати про її коріння, щоб вона давала нам прихисток і почуття спільноти, щоб була точкою опори у цьому змінному світі.

Та в той же час, пам’ять значно більше нагадує ріку. Не лише невпинно тече і змінюється, а також розділяє і визначає кордон. Ми віримо, що потрібно пам’ятати, щоб віддати належне предкам, щоб бути членом національної спільноти, щоб у майбутньому уникнути трагедії. Однак, ми рідко задумуємось над тим, як легко пам’ять стає поживою для упереджень, конфліктів, навіть ненависті. Польсько-українські стосунки ілюструють цей механізм. Попри те, що ми маємо стільки спільного з теперішнім, поділяємо так багато планів і страхів стосовно майбутнього, свої стосунки досі будуємо під диктант важкого минулого.

Наближається ідеальна нагода, щоб поговорити про це. 1000 років тому ми зустрілися вперше. Воїни Болеслава Хороброго прогнали їх за Буг лицаря Ярослава Мудрого, обсипавши інвективами. 100 років тому тривала Битва за Львів і польсько-українська війна. Пів року тому польський міністр поїхав до Львова, щоб звільнити з кліток кам’яних левів, що символізують польське минуле міста. Вистава “Левів не віддамо” постала на основі документального матеріалу та, використовуючи висловлювання, зібрані в інтерв’ю, анкетах і письмових джерелах, показує як упередження і ненависть живляться пам’яттю.

[У польському варіанті назви присутня гра слів: “Lwów nie oddamy”/”Львув нє оддами” означає “левів не віддамо”, але перше значення, яке сприймається при читанні це “Львів не віддамо” – прим. перекладачки]

 

 

 

---

 

FILMY DOKUMENTALNE / ДОКУМЕНТАЛЬНЕ КІНО

DONBAS / ДОНБАС

• 11 września, godz. 17.00, Kino Muza 
• 11 вересня, 17.00, Kino Muza

Scenariusz i reżyseria: Siergiej Łoźnica / Сценарій і режисура: Сергій Лозниця

Premiera: maj 2018 / Прем’єра: травень 2018

Kraje produkcji: Niemcy, Ukraina, Francja, Holandia, Rumunia / Країни зйомок: Німеччина, Україна, Франція, Нідерланди, Румунія

Czas trwania: 110 minut / Тривалість: 110 хв.

Akcja filmu rozgrywa się w Donbasie, wschodnim regionie Ukrainy, kontrolowanym przez liczne grupy przestępcze. Trwa wojna hybrydowa – konflikt pomiędzy ukraińską armią zasilaną ochotnikami a bojówkami separatystycznymi wspieranymi przez rosyjskie oddziały. Koszmar staje się udziałem ludności cywilnej. Z drugiej strony toczy się codzienne życie, a przez ekran przewija się galeria postaci: roześmiana młoda para, skonfundowany niemiecki dziennikarz, którego służby kontrolne biorą za faszystę, czy okradziony właściciel luksusowego auta.

Siergiej Łoźnica w swoim najnowszym filmie fabularnym w hipnotycznym, pełnym groteski stylu zabiera nas w podróż przez Noworosję – państwo-widmo, w którym żołnierze nie wiedzą kto nimi dowodzi, a sąd odbywa się na ulicy w postaci publicznych linczów. Tu propaganda uchodzi za prawdę, wojna za pokój, a nienawiść deklarowana jest jako miłość. Jedynym sposobem na przeżycie jest śmiech… Film został nagrodzony za najlepszą reżyserię w sekcji Un Certain Regard na Festiwalu Filmowym w Cannes.

„Donbas” to opowieść o człowieczeństwie i cywilizacji w dobie postprawdy i fake newsów. O każdym z nas.

*****

Події фільму відбуваються в Донбасі, східному регіоні України, який контролюють численні злочинні угрупування. Триває гібридна війна – конфлікт між українською армією, підтримуваною добровольцями, і сепаратистськими бойовиками, що мають підтримку російських підрозділів. В кошмар війни втягнено цивільне населення. З іншого боку, триває буденне життя, а на екрані розгортається галерея образів: молода усміхнена пара, збентежений німецький журналіст, якого служби контролю приймають за фашиста, чи пограбований власник першокласного авто.

Сергій Лозниця у своєму найновішому фільмі у гіпнотичному стилі, наповненому гротеском, відправляє нас у подорож через Новоросію – державу-привида, у якій солдати не знають, хто ними командує, а суд відбувається на вулиці у вигляді громадського лінчування. Тут пропаганда сходить за правду, війна за мир, а ненависть декларована як любов. Єдиним способом виживання є сміх… Фільм був нагороджений за найкращу режисуру у категорії Un Certain Regard на Кінофестивалі в Каннах.

“Донбас” це розповідь про людство і цивілізацію в епоху постправди і фейкових новин. Про кожного з нас.

 

JAZDA OBOWIĄZKOWA / ОБОВ’ЯЗКОВІ ФІГУРИ

• 12 września, godz. 17.00, Kino Muza
• 12 вересня, 17.00, Kino Muza

scenariusz i reżyseria: Ewa Kochańska / сценарій і режисура: Ева Коханська

produkcja: Magdalena Borowiec/SQUARE film studio ltd. (Polska) / виробництво: Маґдалена Боровєц / SQUARE film studio ltd. (Польща)

premiera: listopad 2018 / прем’єра: листопад 2018

czas trwania: 72 minuty / тривалість: 72 хв.

10-letnia Julia Polniuk trenuje łyżwiarstwo figurowe. Ma coraz mniej czasu, aby odnieść sukces i spełnić oczekiwania swoich bliskich. Po wybuchu Euromajdanu jej rodzina wyemigrowała do Polski. Decyzję o przeprowadzce podjęła mama Julii, Marina. W dwa tygodnie spakowała walizki, wypisała dzieci ze szkoły, a nowo wyremontowane mieszkanie wystawiła na sprzedaż. Teraz rodzina Polniuków stara się o obywatelstwo polskie i rozpoczyna całkiem nowe życie w Warszawie. Bez pracy, zabezpieczenia finansowego i dobrej znajomości języka. Marina rzuca losowi wyzwanie, szukając w Polsce lepszych perspektyw na przyszłość dla swoich dzieci. Zrobi wszystko, aby miały lepsze życie niż ona. Największe nadzieje pokłada właśnie w Julii. W tym roku dziewczynka ma szansę wystartować w Młodzieżowych Mistrzostwach Polski. A za tym idzie sukces, uznanie i początek kariery sportowej. Julia próbuje sprostać oczekiwaniom mamy, ale jest jej bardzo trudno w nowym kraju, w nowej szkole, pod okiem wymagającej trenerki. Czy będzie w stanie rozwinąć skrzydła, niosąc ciężar cudzych ambicji i oczekiwań…?

*****

10-літня Юлія Польнюк займається фігурним катанням. В неї залишається все менше часу, щоб досягти успіхів і виправдати сподівання своєї мами, Марини. Після Євромайдану родина Польнюк переїжджає з України до Польщі. Рішення про переїзд прийняла мама Юлії, Марина. За два тижні спакувала валізи, виписала дітей зі школи, а відремонтовану квартиру виставила на продаж. Тепер родина Польнюків намагається здобути польське громадянство і розпочинає нове життя у Варшаві. Без роботи, фінансової підтримки та без доброго знання мови. Марина кидає виклик долі, шукаючи у Польщі кращих перспектив для своїх дітей. Вона зробить все, щоб життя дітей було кращим ніж її власне. Найбільші сподівання Марина покладає на Юлю. В цьому році Юля бореться за участь у Молодіжному Чемпіонаті Польщі. Це означало б успіх, визнання і початок спортивної кар’єри. Юля намагається виправдати материні очікування, але їй дуже важко в новій країні, новій школі, під наглядом вимогливої тренерки. Чи зуміє вона розправити крила під тягарем чужих амбіцій і очікувань…?

 

KONCERT

OTWARTA. MUZYKA NA GŁOS I PIANINO / ВІДВЕРТА. МУЗИКА ДЛЯ ГОЛОСУ І ФОРТЕПІАНО

Wokal i pianino: Alexandra Malatskovskaja / вокал і фортепіано: Олександра Малацковська

• 11 września, godz. 22.00, Malarnia, Teatr Polski w Poznaniu
• 11 вересня, 22.00, Malarnia, Театр польський у Познані

czas trwania: 60 minut / тривалість: 60 хв.

Koncert Alexandry Malatskovskiej (Александра Малацковская) – kompozytorki, wokalistki, pianistki i aktorki. Artystka jest autorką muzyki do licznych spektakli (m.in. Rozy Sarkisian, Oleny Apchel, Eleny Avdieievej) i filmów krótkometrażowych. Jej pierwszy solowy album „Otwarta” z kompozycjami na głos i fortepian ukaże się w tym roku.

*****

Концерт Олександри Малацковської – композиторки, вокалістки, піаністки і актриси. Мисткиня є авторкою музики до численний вистав (серед інших: Рози Саркісян, Олени Апчел, Олени Авдєєвої) і короткометражних фільмів. Її перший сольний альбом “Відверта” з композиціями для голосу і фортепіано вийде в цьому році.

 

Ceny biletów:

• 50 PLN (normalny);
• 30 PLN (ulgowy);
• 10 PLN (koncert);
• Karnet festiwalowy 180 PLN.

Вартість квитків:

• 50 PLN (звичайний);
• 30 PLN (пільговий);
• 10 PLN (концерт);
• фестивальний абонемент 180 PLN

 

Bilety będą dostępne w kasie oraz w serwisie Bilety24 po 19 sierpnia 2019 r.

Istnieje możliwość rezerwacji pod numerem telefonu: 61 852 05 41; 61 852 56 28;

Kontakt:
Tel 61 852 05 41; 61 852 56 28;
E-mail rezerwacja@teatr-polski.pl

***

Квитки будуть доступні в касі та онлайн-сервісі Bilety24 до 19 серпня 2019 р.

Резервацію квитків можна здійснити за телефоном: 61  852 05 41; 61 852 56 28.

Контакти: 

Тел 61  852 05 41; 61 852 56 28

E-mail rezerwacja@teatr-polski.pl

Biennale Warszawa/Бієнале Варшава

MODERN SLAVERY

• 10 września, godz.19.00, Duża Scena, Teatr Polski w Poznaniu
• 10 вересня, 19:00, Велика сцена, Театр польський у Познані 

reżyseria: Bartosz Frąckowiak /режисура: Бартош Фронцков’як

scenografia: Anna Maria Kaczmarska /сценографія: Анна Марія Карчмарська

muzyka, dźwięk: Krzysztof Kaliski, Maciej Szymborski

koncept: Bartosz Frąckowiak, Natalia Sielewicz / концепція: Бартош Фронков’як, Наталія Сєлевіч

dramaturgia: Natalia Sielewicz/ драматургія: Наталія Сєлевіч

światło: Michał Głaszczka / світло:  Міхал Ґлащка

mapy i wizualizacja danych: Jakub de Barbaro /карти і візуалізація даних:  Якуб де Барбаро / Jakub de Barbaro

aktorzy i aktorki: Beata Bandurska, Magdalena Celmer, Maciej Pesta, Martyna Peszko, Anita Sokołowska, Konrad Wosik /

актори і актриси: Беата Бандурська, Маґдалена Цельмер, Мацєй Песта, Мартина Пешко, Аніта Соколовська, Конрад Восік / Beata Bandurska, Magdalena Celmer, Maciej Pesta, Martyna Peszko, Anita Sokołowska, Konrad Wosik

premiera: maj 2018 / прем’єра: травень 2018

czas trwania spektaklu: 120 minut / тривалість вистави: 120 хв.

Polska w statystykach dotyczących współczesnego niewolnictwa zajmuje niechlubną pierwszą pozycję w Unii Europejskiej. Niewolnicy są w zasadzie wszędzie. W znanych warszawskich restauracjach, na placach budowy, w zamkniętych zakładach produkcyjnych, w przetwórniach, sadach i na farmach. Pochodzą z Ukrainy, Białorusi, Korei, Filipin, Chin, Wietnamu. Niekiedy są Polakami. Raport Global Slavery Index ujawnia, że w Polsce w 2016 r. żyło ponad 181 tysięcy nowoczesnych niewolników, co odpowiada 0,476% populacji Polski. Niewolnictwo nie jest tu jednak metaforą określającą każdy rodzaj wyzysku.

Mówimy o sytuacjach niepłatnej pracy przymusowej, związanej z handlem ludźmi czy fikcyjnym zadłużeniem.

Zespół Biennale Warszawa przeprowadził śledztwo i sprawdził, skąd biorą się takie statystyki, z jakimi sytuacjami, miejscami i historiami są związane. Istotne było poszukanie odpowiedzi na pytanie, dlaczego to zjawisko jest całkowicie niewidoczne i rzadko komentowane w debacie publicznej. Z tego działania powstał spektakl-wystawa.

Spektakl ukazuje niewolnictwo jako współczesne zjawisko globalne, mające swoje

rozmaite odsłony i ekspresje, związane z dramatami i biografiami bardzo różnych ludzi, z różnych kultur, religii i ras. Niewolnicy nie żyją bowiem daleko, na fantazmatycznych i nierealnych plantacjach, ale również tuż za ścianą sali najbardziej wykwintnej warszawskiej restauracji.

*****

В статистиках, що стосуються сучасного рабства, Польща займає неофіційне перше місце в Європейському Союзі. Загалом, раби є всюди.  У відомих варшавських ресторанах, на будівельних майданчиках, на закритих підприємствах, заводах, фермах і в садах. Походять з України, Білорусі, Кореї, Філіппін, Китаю, В’єтнаму. Іноді вони є поляками. Рапорт Global Slavery Index засвідчує, що в Польщі у 2016 р. проживали понад 181 тисяча сучасних рабів, що відповідає 0,476 % популяції Польщі. Однак, рабство тут не є метафорою, що характеризує кожен тип зиску. Йдеться про випадки неоплачуваної примусової праці, пов’язаної із торгівлею людьми чи фіктивною заборгованістю.

Колектив Бієнале Варшава провів розслідування й перевірив звідки беруться такі статистики, з якими ситуаціями, місцями й історіями вони пов’язані. Важливими були пошуки відповіді на питання, чому це явище залишається абсолютно невидимим і рідко коментованим у публічних дебатах. З цієї діяльності постала вистава-виставка.

Вистава визначає рабство як сучасне глобальне явище, що має власні різноманітні форми і вираження, пов’язані з драмами і біографіями дуже різних людей, які належать до різних культур, релігій і рас. Адже раби не живуть далеко, на фантасмагоричних і нереальних плантаціях, а просто за стіною залу найбільш вишуканого варшавського ресторану.

Teatr „Publicyst”/ Театр „Публицист” (Charków)

CZERWONE WESELE / ЧЕРВОНЕ ВЕСІЛЛЯ

• 11 września, godz. 19.30, Malarnia, Teatr Polski w Poznaniu
• 11 вересня, 19:30 Malarnia, Театр польський у Познані 

idea i dramaturgia: Viktoriya Myronyuk / ідея та драматургія: Вікторія Миронюк

reżyseria „żywej gazety”: Kostiantyn Vasiukov i Hanna Onyshchenko / режисура “живої газети”: Костянтин Васюков, Ганна Онищенко

badania historyczne: Viktoriya Myronyuk, Mykyta Kozlov / історичні дослідження: Вікторія Миронюк, Нікіта Козлов

scenografia: Daria Khalina / сценографія:  Дар’я Халіна

kompozytorka i akompaniatorka: Alexandra Malatskovska / композиторка і акомпаніаторка: Олександра Малацковська

performerzy i performerki: Daria Palahniuk, Mykyta Kozlov, Maksym Omelchenko, Diana Kovalenko, Yuri Vasiuta, Mariia Kryshtal, Dariia Yaroshenko/ перформери і перформерки: Дарія Палагнюк, Микита Козлов, Максим Омельченко, Діана Коваленко, Юрій Васюта, Марія Кристал, Дарія Ярошенко, Олександра Малацковська

premiera: wrzesień 2017 / прем’єра: вересень 2017

czas trwania spektaklu: 70 minut / тривалість вистави: 70 хв.

Po rewolucji październikowej „czerwonym weselem” była nazywana świecka ceremonia celebrująca nowy, rewolucyjny porządek, inspirowana przez awangardowe idee wolności, wspólnoty, równości, wyzwolonej seksualności, emancypacji. Spektakl Teatru „Publicyst”  jest przewrotną rekonstrukcją tego świeckiego obrzędu. Wykorzystując różne formy sceniczne (talk show, re-enactment  formatu „żywej gazety” –  amatorskiego pokazu teatru rewolucyjnego; musical), spektakl prezentuje różne metodologie pracy z materiałem dokumentalnym i historycznym.  Ironiczne zanurzenie w idee i estetykę porewolucyjnej rytualności służy zbadaniu, jakie znaczenie dawne idee mają dzisiaj, w społeczeństwie, które wciąż wyzwala się spod wpływów sowieckiej przeszłości. Przyglądając się świeckiemu rytuałowi sprzed stu lat, artyści i artystki Teatru „Publicyst”, podejmują zarazem refleksję nad znaczeniem procesu dekomunizacji, jaki obecnie ma miejsce w Ukrainie, nad przeszłością i pamięcią.

Teatr „Publicyst” powstał ponad 30 lat temu, jako teatr studencki.  Wywodził się z popularnych w czasach Rosji Radzieckiej amatorskich grup teatralnych zajmujących się propagowaniem głównych założeń obowiązującej w tamtych czasach doktryny. Dzisiaj, w nowoczesnym środowisku Charkowa  „Publicyst” jest znany jako jeden z najważniejszych teatrów alternatywnych. W swoich spektaklach podejmuje ważne tematy społeczne, zajmuje się krytyczną rewizją przeszłości (w tym sowieckiej), poszukuje nowoczesnych form teatralnych i nowych form komunikacji z widownią.

*****

Після жовтневої революції “червоним весіллям” називали світську церемонію, що відзначає новий, революційний порядок, інспірована новими авангардними ідеями свободи, спільноти, рівності, вивільненої сексуальності, емансипації. Вистава Театру “Публіцист” є художньою реконструкцією цього світського обряду. Використовуючи різні сценічні форми (talk-show, re-enacment формату “живої газети” – аматорського показу революційного театру; мюзикл), вистава презентує різні методології роботи з документальним й історичним матеріалом. Іронічне занурення в ідеї й естетику післяреволюційної ритуальності служить дослідженню того, яке значення колишні ідеї мають сьогодні, в суспільстві яке все ще продовжує звільнятися від впливів радянського минулого. Придивляючись до світського ритуалу понад столітньої давності, митці і мисткині Театру “Публіцист” водночас рефлексують над значенням процесу декомунізації, який зараз триває в Україні, над минулим і пам’яттю.

Театр “Публіцист” виник понад 30 років тому як студентський театр. Походив з ідеї популярних в часи Радянської Росії аматорських театральних груп, що займалися пропагандою основних засад пануючої тоді доктрини. Сьогодні “Публіцист” відомий як один з найважливіших альтернативних театрів. У своїх виставах порушує важливі суспільні теми, займається критичною ревізією минулого (в тому числі радянського), шукає нові театральні форми і нові шляхи комунікації з публікою.

Pierwszy Teatr (Lwów) / Перший театр  (Львів)
PIĘKNE, PIĘKNE, PIĘKNE CZASY / ПРЕКРАСНІ, ПРЕКРАСНІ, ПРЕКРАСНІ ЧАСИ

na motywach powieści „Wykluczeni” Elfriede Jelinek /за темами роману “За дверима” Ельфріде Єлінек

• 12 września, godz. 19.00, Duża Scena, Teatr Polski w Poznaniu
• 12 вересня, 19:00, Велика сцена, Театр польський у Познані

reżyseria: Roza Sarkisian /режисура: Роза Саркісян

dramaturgia: Joanna Wichowska / драматургія: Йоанна Віховська

choreografia: Ninel Zberea / хореографія: Нінель Збєря

scenografia i kostiumy: Diana Khodiachykh / сценографія і костюми: Діана Ходячих

aktorzy i aktorki: Nataliia Alekseienko, Olena Basha, Vitalii Hordiienko, Ihor Huliuk, Iryna Zanik, Valeii Kolomiiets, Lubov Kuz, Mykhailo Ponzel / актори і актриси: Наталія Алєксєєнко, Олена Баша, Віталій Гордієнко, Ігор Гулюк, Ірина Занік, Валерій Коломієць, Любов Кузь, Михайло Понзель

premiera: lipiec 2018, Pierwszy Teatr we Lwowie / прем’єра: липень 2018, Перший театр

czas trwania spektaklu: 110 minut / тривалість вистави: 110 хв.

Historia opisana w książce Elfriede Jelinek „Ausgesperrten” służy realizatorom i realizatorkom spektaklu jako punkt wyjścia do refleksji na temat powojennego społeczeństwa zainfekowanego przemocą.  Traumy wojny i czasów powojennych ujawniają się jako wszechobecna agresja, zarówno ta widoczna na ulicach, jak i ta codzienna, skrywana za zamkniętymi drzwiami kulturalnych, mieszczańskich domów.

W spektaklu poznajemy trzy rodziny, trzy różne modele wychowania… i bardzo podobne mechanizmy reprodukowania przemocy. Czy jesteśmy w stanie wyzwolić się z tych mechanizmów? Czy ofiary przemocy muszą koniecznie stać się katami? Czy dzieci skazane są na powtarzanie błędów rodziców? Czy wychowanie to system nakazów i zakazów, proces dostosowywanie się do obowiązującej normy? Jak funkcjonuje społeczeństwo w stanie powojennej traumy? Czy jego jedyną obroną jest tworzenie mitów na własny temat? Przemilczenia i manipulacje? I co się stanie, kiedy mity podda się wątpliwość, a to, co przemilczane zostanie wypowiedziane na głos?

Scena Pierwszego Teatru zamienia się w Wiedeń końca lat 50-tych tylko umownie. Tak naprawdę opowiadana historia  rozgrywa się – jak zawsze w teatrze – tu i teraz: na konkretnej scenie, w konkretnym mieście, dzisiaj. Twórcy i twórczynie spektaklu problematyzują teatr jako miejsce, w którym w mikroskali odzwierciedlają się procesy społeczne, struktury przemocy i relacje władzy. Podejmują refleksję nad przyszłością: w końcu powojenne czasy są wciąż jeszcze przed nami.

Spektakl jest efektem współpracy charkowsko-lwowskiej reżyserki, uznawanej za jedną z najważniejszych młodych ukraińskich twórczyń teatralnych i polskiej dramaturżka współpracującej m.in. z Teatrem Powszechnym w Warszawie. Lwowska premiera zapraszana jest na festiwale, a wśród widzów ma status spektaklu kultowego.

*****

Історія, що описана в книзі Ельфріде Єлінек слугує творцям і творчиням вистави як вихідний пункт до рефлексії на тему повоєнного суспільства інфікованого насиллям. Травми війни і повоєнних часів проявляються як повсюдна агресія, як видима на вулицях, так і та щоденна, що її приховують за зачиненими дверима культурних, міщанських будинків.

У виставі ми знайомимося із трьома родинами, трьома різними моделями виховання… і дуже схожими механізмами репродукування насилля. Чи здатні ми звільнитися від цих механізмів? Чи жертви насилля обов’язково мусять стати катами? Чи діти приречені повторювати помилки своїх батьків? Чи виховання це система наказів і заборон, процес припасування до обов’язкової норми? Як функціонує суспільство у стані повоєнної травми? Чи його єдиним захистом є творення міфів про себе? Замовчування і маніпуляції? І що станеться, коли міфи піддадуть сумнівам, а те, що замовчувалося, розкажуть вголос?

Сцена Першого театру перетворюється у Відень кінця 50-х лише умовно. Насправді ж, цю історію грають – як завжди в театрі – тут і зараз: на цій конкретній сцені, в конкретному місті, сьогодні. Творці і творчині вистави проблематизують театр як місце, у якому в мікромасштабі віддзеркалюються суспільні процеси, структури насилля і стосунки влади. А також рефлексують над майбутнім: врешті, повоєнні часи все ще перед нами.

Вистава є результатом співпраці харківсько-львівської режисерки, яку називають однією із найважливіших молодих українських театральних мисткинь, і польської драматургині, яка співпрацює з Театром Повшехним у Варшаві. Львівську прем’єру запрошують на фестивалі, а серед глядачів вона має статус культової.