Lwów nie oddamy

SPEKTAKLE/ЗАПРОШЕНІ ВИСТАВИ

Biennale Warszawa/Бієнале Варшава

MODERN SLAVERY

  • 10 września, godz.19.00, Duża Scena, Teatr Polski w Poznaniu
  • 10 вересня, 19:00, Велика сцена, Театр польський у Познані 

reżyseria: Bartosz Frąckowiak /режисура: Бартош Фронцков’як

scenografia: Anna Maria Kaczmarska /сценографія: Анна Марія Карчмарська

muzyka, dźwięk: Krzysztof Kaliski, Maciej Szymborski

koncept: Bartosz Frąckowiak, Natalia Sielewicz / концепція: Бартош Фронков’як, Наталія Сєлевіч

dramaturgia: Natalia Sielewicz/ драматургія: Наталія Сєлевіч

światło: Michał Głaszczka / світло:  Міхал Ґлащка

mapy i wizualizacja danych: Jakub de Barbaro /карти і візуалізація даних:  Якуб де Барбаро / Jakub de Barbaro

aktorzy i aktorki: Beata Bandurska, Magdalena Celmer, Maciej Pesta, Martyna Peszko, Anita Sokołowska, Konrad Wosik /

актори і актриси: Беата Бандурська, Маґдалена Цельмер, Мацєй Песта, Мартина Пешко, Аніта Соколовська, Конрад Восік / Beata Bandurska, Magdalena Celmer, Maciej Pesta, Martyna Peszko, Anita Sokołowska, Konrad Wosik

premiera: maj 2018 / прем’єра: травень 2018

czas trwania spektaklu: 120 minut / тривалість вистави: 120 хв.

Polska w statystykach dotyczących współczesnego niewolnictwa zajmuje niechlubną pierwszą pozycję w Unii Europejskiej. Niewolnicy są w zasadzie wszędzie. W znanych warszawskich restauracjach, na placach budowy, w zamkniętych zakładach produkcyjnych, w przetwórniach, sadach i na farmach. Pochodzą z Ukrainy, Białorusi, Korei, Filipin, Chin, Wietnamu. Niekiedy są Polakami. Raport Global Slavery Index ujawnia, że w Polsce w 2016 r. żyło ponad 181 tysięcy nowoczesnych niewolników, co odpowiada 0,476% populacji Polski. Niewolnictwo nie jest tu jednak metaforą określającą każdy rodzaj wyzysku.

Mówimy o sytuacjach niepłatnej pracy przymusowej, związanej z handlem ludźmi czy fikcyjnym zadłużeniem.

Zespół Biennale Warszawa przeprowadził śledztwo i sprawdził, skąd biorą się takie statystyki, z jakimi sytuacjami, miejscami i historiami są związane. Istotne było poszukanie odpowiedzi na pytanie, dlaczego to zjawisko jest całkowicie niewidoczne i rzadko komentowane w debacie publicznej. Z tego działania powstał spektakl-wystawa.

Spektakl ukazuje niewolnictwo jako współczesne zjawisko globalne, mające swoje

rozmaite odsłony i ekspresje, związane z dramatami i biografiami bardzo różnych ludzi, z różnych kultur, religii i ras. Niewolnicy nie żyją bowiem daleko, na fantazmatycznych i nierealnych plantacjach, ale również tuż za ścianą sali najbardziej wykwintnej warszawskiej restauracji.

*****

В статистиках, що стосуються сучасного рабства, Польща займає неофіційне перше місце в Європейському Союзі. Загалом, раби є всюди.  У відомих варшавських ресторанах, на будівельних майданчиках, на закритих підприємствах, заводах, фермах і в садах. Походять з України, Білорусі, Кореї, Філіппін, Китаю, В’єтнаму. Іноді вони є поляками. Рапорт Global Slavery Index засвідчує, що в Польщі у 2016 р. проживали понад 181 тисяча сучасних рабів, що відповідає 0,476 % популяції Польщі. Однак, рабство тут не є метафорою, що характеризує кожен тип зиску. Йдеться про випадки неоплачуваної примусової праці, пов’язаної із торгівлею людьми чи фіктивною заборгованістю.

Колектив Бієнале Варшава провів розслідування й перевірив звідки беруться такі статистики, з якими ситуаціями, місцями й історіями вони пов’язані. Важливими були пошуки відповіді на питання, чому це явище залишається абсолютно невидимим і рідко коментованим у публічних дебатах. З цієї діяльності постала вистава-виставка.

Вистава визначає рабство як сучасне глобальне явище, що має власні різноманітні форми і вираження, пов’язані з драмами і біографіями дуже різних людей, які належать до різних культур, релігій і рас. Адже раби не живуть далеко, на фантасмагоричних і нереальних плантаціях, а просто за стіною залу найбільш вишуканого варшавського ресторану.

 

Teatr „Publicyst”/ Театр „Публицист” (Charków)

CZERWONE WESELE / ЧЕРВОНЕ ВЕСІЛЛЯ

  • 11 września, godz. 19.30, Malarnia, Teatr Polski w Poznaniu
  • 11 вересня, 19:30 Malarnia, Театр польський у Познані 

Czerwone wesele Czerwone wesele

idea i dramaturgia: Viktoriya Myronyuk / ідея та драматургія: Вікторія Миронюк

reżyseria „żywej gazety”: Kostiantyn Vasiukov i Hanna Onyshchenko / режисура “живої газети”: Костянтин Васюков, Ганна Онищенко

badania historyczne: Viktoriya Myronyuk, Mykyta Kozlov / історичні дослідження: Вікторія Миронюк, Нікіта Козлов

scenografia: Daria Khalina / сценографія:  Дар’я Халіна

kompozytorka i akompaniatorka: Alexandra Malatskovska / композиторка і акомпаніаторка: Олександра Малацковська

performerzy i performerki: Daria Palahniuk, Mykyta Kozlov, Maksym Omelchenko, Diana Kovalenko, Yuri Vasiuta, Mariia Kryshtal, Dariia Yaroshenko/ перформери і перформерки: Дарія Палагнюк, Микита Козлов, Максим Омельченко, Діана Коваленко, Юрій Васюта, Марія Кристал, Дарія Ярошенко, Олександра Малацковська

premiera: wrzesień 2017 / прем’єра: вересень 2017

czas trwania spektaklu: 70 minut / тривалість вистави: 70 хв.

Po rewolucji październikowej „czerwonym weselem” była nazywana świecka ceremonia celebrująca nowy, rewolucyjny porządek, inspirowana przez awangardowe idee wolności, wspólnoty, równości, wyzwolonej seksualności, emancypacji. Spektakl Teatru „Publicyst”  jest przewrotną rekonstrukcją tego świeckiego obrzędu. Wykorzystując różne formy sceniczne (talk show, re-enactment  formatu „żywej gazety” –  amatorskiego pokazu teatru rewolucyjnego; musical), spektakl prezentuje różne metodologie pracy z materiałem dokumentalnym i historycznym.  Ironiczne zanurzenie w idee i estetykę porewolucyjnej rytualności służy zbadaniu, jakie znaczenie dawne idee mają dzisiaj, w społeczeństwie, które wciąż wyzwala się spod wpływów sowieckiej przeszłości. Przyglądając się świeckiemu rytuałowi sprzed stu lat, artyści i artystki Teatru „Publicyst”, podejmują zarazem refleksję nad znaczeniem procesu dekomunizacji, jaki obecnie ma miejsce w Ukrainie, nad przeszłością i pamięcią.

Teatr „Publicyst” powstał ponad 30 lat temu, jako teatr studencki.  Wywodził się z popularnych w czasach Rosji Radzieckiej amatorskich grup teatralnych zajmujących się propagowaniem głównych założeń obowiązującej w tamtych czasach doktryny. Dzisiaj, w nowoczesnym środowisku Charkowa  „Publicyst” jest znany jako jeden z najważniejszych teatrów alternatywnych. W swoich spektaklach podejmuje ważne tematy społeczne, zajmuje się krytyczną rewizją przeszłości (w tym sowieckiej), poszukuje nowoczesnych form teatralnych i nowych form komunikacji z widownią.

*****

Після жовтневої революції “червоним весіллям” називали світську церемонію, що відзначає новий, революційний порядок, інспірована новими авангардними ідеями свободи, спільноти, рівності, вивільненої сексуальності, емансипації. Вистава Театру “Публіцист” є художньою реконструкцією цього світського обряду. Використовуючи різні сценічні форми (talk-show, re-enacment формату “живої газети” – аматорського показу революційного театру; мюзикл), вистава презентує різні методології роботи з документальним й історичним матеріалом. Іронічне занурення в ідеї й естетику післяреволюційної ритуальності служить дослідженню того, яке значення колишні ідеї мають сьогодні, в суспільстві яке все ще продовжує звільнятися від впливів радянського минулого. Придивляючись до світського ритуалу понад столітньої давності, митці і мисткині Театру “Публіцист” водночас рефлексують над значенням процесу декомунізації, який зараз триває в Україні, над минулим і пам’яттю.

Театр “Публіцист” виник понад 30 років тому як студентський театр. Походив з ідеї популярних в часи Радянської Росії аматорських театральних груп, що займалися пропагандою основних засад пануючої тоді доктрини. Сьогодні “Публіцист” відомий як один з найважливіших альтернативних театрів. У своїх виставах порушує важливі суспільні теми, займається критичною ревізією минулого (в тому числі радянського), шукає нові театральні форми і нові шляхи комунікації з публікою.

 

Pierwszy Teatr (Lwów) / Перший театр  (Львів)
PIĘKNE, PIĘKNE, PIĘKNE CZASY / 
ПРЕКРАСНІ, ПРЕКРАСНІ, ПРЕКРАСНІ ЧАСИ

na motywach powieści „Wykluczeni” Elfriede Jelinek /за темами роману “За дверима” Ельфріде Єлінек

  • 12 września, godz. 19.00, Duża Scena, Teatr Polski w Poznaniu
  • 12 вересня, 19:00, Велика сцена, Театр польський у Познані

 

reżyseria: Roza Sarkisian /режисура: Роза Саркісян

dramaturgia: Joanna Wichowska / драматургія: Йоанна Віховська

choreografia: Ninel Zberea / хореографія: Нінель Збєря

scenografia i kostiumy: Diana Khodiachykh / сценографія і костюми: Діана Ходячих

aktorzy i aktorki: Nataliia Alekseienko, Olena Basha, Vitalii Hordiienko, Ihor Huliuk, Iryna Zanik, Valeii Kolomiiets, Lubov Kuz, Mykhailo Ponzel / актори і актриси: Наталія Алєксєєнко, Олена Баша, Віталій Гордієнко, Ігор Гулюк, Ірина Занік, Валерій Коломієць, Любов Кузь, Михайло Понзель

premiera: lipiec 2018, Pierwszy Teatr we Lwowie / прем’єра: липень 2018, Перший театр

czas trwania spektaklu: 110 minut / тривалість вистави: 110 хв.

Historia opisana w książce Elfriede Jelinek „Ausgesperrten” służy realizatorom i realizatorkom spektaklu jako punkt wyjścia do refleksji na temat powojennego społeczeństwa zainfekowanego przemocą.  Traumy wojny i czasów powojennych ujawniają się jako wszechobecna agresja, zarówno ta widoczna na ulicach, jak i ta codzienna, skrywana za zamkniętymi drzwiami kulturalnych, mieszczańskich domów.

W spektaklu poznajemy trzy rodziny, trzy różne modele wychowania… i bardzo podobne mechanizmy reprodukowania przemocy. Czy jesteśmy w stanie wyzwolić się z tych mechanizmów? Czy ofiary przemocy muszą koniecznie stać się katami? Czy dzieci skazane są na powtarzanie błędów rodziców? Czy wychowanie to system nakazów i zakazów, proces dostosowywanie się do obowiązującej normy? Jak funkcjonuje społeczeństwo w stanie powojennej traumy? Czy jego jedyną obroną jest tworzenie mitów na własny temat? Przemilczenia i manipulacje? I co się stanie, kiedy mity podda się wątpliwość, a to, co przemilczane zostanie wypowiedziane na głos?

Scena Pierwszego Teatru zamienia się w Wiedeń końca lat 50-tych tylko umownie. Tak naprawdę opowiadana historia  rozgrywa się – jak zawsze w teatrze – tu i teraz: na konkretnej scenie, w konkretnym mieście, dzisiaj. Twórcy i twórczynie spektaklu problematyzują teatr jako miejsce, w którym w mikroskali odzwierciedlają się procesy społeczne, struktury przemocy i relacje władzy. Podejmują refleksję nad przyszłością: w końcu powojenne czasy są wciąż jeszcze przed nami.

Spektakl jest efektem współpracy charkowsko-lwowskiej reżyserki, uznawanej za jedną z najważniejszych młodych ukraińskich twórczyń teatralnych i polskiej dramaturżka współpracującej m.in. z Teatrem Powszechnym w Warszawie. Lwowska premiera zapraszana jest na festiwale, a wśród widzów ma status spektaklu kultowego.

*****

Історія, що описана в книзі Ельфріде Єлінек слугує творцям і творчиням вистави як вихідний пункт до рефлексії на тему повоєнного суспільства інфікованого насиллям. Травми війни і повоєнних часів проявляються як повсюдна агресія, як видима на вулицях, так і та щоденна, що її приховують за зачиненими дверима культурних, міщанських будинків.

У виставі ми знайомимося із трьома родинами, трьома різними моделями виховання… і дуже схожими механізмами репродукування насилля. Чи здатні ми звільнитися від цих механізмів? Чи жертви насилля обов’язково мусять стати катами? Чи діти приречені повторювати помилки своїх батьків? Чи виховання це система наказів і заборон, процес припасування до обов’язкової норми? Як функціонує суспільство у стані повоєнної травми? Чи його єдиним захистом є творення міфів про себе? Замовчування і маніпуляції? І що станеться, коли міфи піддадуть сумнівам, а те, що замовчувалося, розкажуть вголос?

Сцена Першого театру перетворюється у Відень кінця 50-х лише умовно. Насправді ж, цю історію грають – як завжди в театрі – тут і зараз: на цій конкретній сцені, в конкретному місті, сьогодні. Творці і творчині вистави проблематизують театр як місце, у якому в мікромасштабі віддзеркалюються суспільні процеси, структури насилля і стосунки влади. А також рефлексують над майбутнім: врешті, повоєнні часи все ще перед нами.

Вистава є результатом співпраці харківсько-львівської режисерки, яку називають однією із найважливіших молодих українських театральних мисткинь, і польської драматургині, яка співпрацює з Театром Повшехним у Варшаві. Львівську прем’єру запрошують на фестивалі, а серед глядачів вона має статус культової.

 

RESTAURACJA UKRAINA (Kijów, Charków) / РЕСТОРАН УКРАЇНА (Київ/Харків)

  • 13 września, godz. 19.00, Duża Scena, Teatr Polski w Poznaniu
  • 13 вересня, 19:00, Велика сцена, Театр польський у Познані

performerki: Nina Khyzhna, Oksana Cherkashyna / перформерки: Ніна Хижна, Оксана Черкашина

dramaturgia: Dmytro Levytskyi / драматург: Дмитро Левицький

dźwięk i oprawa wizualna: Yevhen Yakshyn / художнє оформлення, саунд-дизайн: Євген Якшин

badania przypadków korupcji: Piotr Armianovskyi / дослідження корупційних кейсів: Пьотр Армяновський

projekt świateł: Yevhen Kopiiov / світлове вирішення: Євген Копйов

premiera: wrzesień 2017 / прем’єра: вересень 2017

czas trwania spektaklu: 50 minut / тривалість вистави: 50 хв.

Spektakl o korupcji realnej i mentalnej, o zniewoleniu, władzy patriarchatu, ojcach i oligarchach, córkach i aktorkach, o Ukrainie i Ukrainkach. Z elementami ukradzionej mistrzom choreografii.

Wymóg stworzenia spektaklu o korupcji wywołuje aktorski strumień świadomości i serię performatywnych halucynacji, podczas których ujawnione zostają wspomnienia z dzieciństwa, osobiste traumy, idiosynkrazje, lęki, gniew, poczucie braku zawodowego spełnienia i bezradność. Czy ta niemożność mówienia o korupcji oznacza niezdolność wypełnienia narzuconego zadania? Czy zawiera filistyńską perspektywę, zgodnie z którą korupcja, owszem, musi być potępiona, ale ja i tak jestem najważniejsza? Lecz jeśli osobiste jest polityczne, jest jego przyczyną i skutkiem, w takim razie być może ten przypływ osobistego jest gestem wyzwolenia: od wymogu uczenia się na pamięć cudzych słów, od zapisanego scenariusza, od scenarzysty, od władzy, od szefa, od Ojca? W końcu motywy anty-autorytarne, podobnie jak anty-oligarchiczne i patriotyczny, są częstymi efektami ubocznymi ruchów antykorupcyjnych. A jednak ciało Ojca leży na stole już dość długo. Co oznacza, że tak naprawdę scenariusz istnieje, a zakończenie jest otwarte. Dlatego uwolnienie osobistego wciąż może albo stać się gestem wzięcia odpowiedzialności, albo przykuć naszą uwagę tak mocno, że nie zauważymy, że miejsce starego Ojca już zajął Ojciec nowy.

Premiera spektaklu, zrealizowana przy wsparciu Goethe-InstitutUkraine, odbyła się w ramach Międzynarodowego Dnia Korupcji.

*****

Вистава про театральну і ментальну корупцію, про поневолення, владу патріархату, татів і олігархів, доньок і актрис, про Україну і українців. З елементами хореографії, вкраденої у майстрів.

Вимога створення вистави про корупцію викликає акторську хвилю свідомості і серію перформативних галюцинацій, під час яких проявляються спогади з дитинства, особисті травми, ідіосинкразії, страхи, гнів, почуття браку професійної реалізації і безпорадність. Чи є ця неможливість говорити про корупцію — капітуляцією перед поставленим завданням? Чи означає вона прийняття обивательської позиції, з точки зору якої, корупція, звісно, заслуговує на засудження, але своя сорочка — до тіла ближче? Але якщо особисте – це політичне, більше того — це його причина і результат, то чи може бути цей потік особистого —жестом звільнення: від потреби завчати чиїсь слова, від прописаного сценарію, від сценариста, від авторитета, від боса, від Батька? Врешті, саме антиавторитарний мотив, так само, як і антиолігархічний чи патріотичний — часто стає одним із побічних ефектів антикорупційних рухів.

Однак тіло Батька вже давно лежить на столі. Що означає, що сценарію дійсно немає, і фінал — відкритий. А тому вивільнення особистого може стати як жестом прийняття відповідальності, так і захопити собою настільки, що ми й не зауважимо, як місце старого Батька непомітно обійме новий.

Прем’єра вистави, що була створена за підтримки Goethe-Institut Ukraine, відбулася в межах Міжнародного дня корупції.

 

PSYCHOSIS (Charków, Kijów, Lwów) / ПСИХОЗ (Харків, Київ, Львів)

spektakl oparty na motywach dramatu Sarah Kane oraz wierszy Anne Sexton i Sylvii Plath / за темами п’єси Сари Кейн та віршів Анн Cекстон і Сильвії Плат

  • 14 września, godz. 18.00 i godz. 20.00, Malarnia, Teatr Polski w Poznaniu
  • 14 вересня,  18:00 і 20:30, Malarnia, Театр польський у Познані 

reżyseria: Roza Sarkisian / режисура: Роза Саркісян

scenografia: Diana Khodiachykh / сценографія: Діана Ходячих

muzyka: Alexandra Malatskovska / музика: Олександра Малацковська

performerki: Nina Khyzhna, Oksana Cherkashyna, Alexandra Malatskovska / перформерки: Ніна Хижна, Оксана Черкашина / Олександра  Малацковська

premiera listopad, teatr „Aktor”, Kijów / прем’єра: лютий 2018

czas trwania spektaklu: 70 minut / тривалість вистави: 70 хв.

Kijowska premiera Kane zdaje się próbą odrzucenia przypisanego autorce zbanalizowanego sztafażu poetki przeklętej – zrozpaczonej, inspirującej licealistki, takiej jakich wiele. A zarazem dania wyrazu zażenowaniu, które towarzyszy psychicznemu cierpieniu kobiecego (i nie tylko) podmiotu samobiczowanego przez własny intelekt. „Wstyd, wstyd, wstyd”, „sorom, sorom, sorom” – powtarza się refren. To próba przejścia od wstydu do empowermentu.

Witold Mrozek, Dwutygodnik.com

„Czarny kabaret o nielegalnej miłości i śmierci”, „dwubiegunowe show”, „psychodeliczny wieczór panieński”, „feministyczna rewia”, „manifest wyemancypowanej kobiecości” – to tylko niektóre z określeń, jakimi opisywała spektakl ukraińska krytyka i publiczność. Spektakl celebruje siłę kobiet: świadomych i szalonych, niepokornych i bezczelnych, cierpiących i śmiejących się z własnego cierpienia, nierozważnych i nieromantycznych. Na scenie toczy się nieustanna gra z granicą: granicą bólu, „normalności”, formy teatralnej, społecznego tabu. Wszystko to służy dekonstrukcji mitu o miejscu kobiety w społeczeństwie.

Spektakl, zrealizowany przez bezkompromisowe charkowskie artystki rozpoznawalne w całej Ukrainie, jest uważną, dotkliwą analizą tego, jak działa norma i normatywność w patriarchalnym społeczeństwie, które dla kobiet rezerwuje tylko ograniczony zestaw ról. Wyprowadza widza ze strefy intelektualnego i estetycznego samo- zadowolenia, myli tropy, sprowadza na manowce i odbiera mu bezpieczną rolę konsumenta cudzych wzruszeń. Miłość, rozpacz, depresja i śmierć obecne w słynnym dramacie Sarah Kane i w wierszach amerykańskich „poetek przeklętych”, w spektaklu nabierają nieoczekiwanych kształtów. Jeśli rozpacz to w rytmie songów, jeśli depresja to wymieszana z autoironią. Seksualność bywa zarówno bolesna, jak i groteskowa. „Chora” może stać się lekarzem, i na odwrót.

Pierwotna wersja spektaklu została zrealizowana w kijowskim teatrze „Aktor” w ramach projektu British Council Ukraine „Taking the stage” Obecna, zmodyfikowana wersja jest produkcją niezależną.

*****

Київська прем’єра Кейн робить спробу відкинути приписаний авторці банальний антураж типової проклятої поетки – розпачливої, надихаючої старшокласниць. Та, водночас, висловити ніяковість, яка супроводжує психічне страждання жіночого (і не тільки) суб’єкту підданого самобичуванню власного інтелекту. “Сором, сором, сором” – повторюється рефрен. Це спроба переходу від сорому до empowerment-у.

Вітольд Мрозек, Dwutygodnik.com

“Чорне кабаре про нелегальну любов і смерть”, “біполярне шоу”, “психоделічний дівич вечір”, “феміністичне рев’ю”, “маніфест емансипованої жіночності” – це лише деякі з означень, якими виставу описувала українська критика і публіка. Вистава торжествує силу жінок: свідомих і шалених, непокірних і нахабних, нерозважних і неромантичних, які страждають і сміються з власних страждань. На сцені відбувається невпинна гра з межею: межею болю, “нормальності”, театральної форми, суспільного табу. Все це здійснює деконструкцію міфу про місце жінки в суспільстві.

Вистава, створена безкомпромісними харківськими артистками впізнаваними у всій Україні, є уважним, діткливим аналізом того, як працює норма і нормативність у патріархальному суспільстві, яке для жінок резервує лише обмежений набір ролей. Виводить глядача зі сфери інтелектуального і естетичного самовдоволення, заплутує сліди, зводить на манівці і забирає в нього безпечну роль споживача чужих емоційних зворушень. Любов, розпач, депресія і смерть, присутні в знаменитій драмі Сари Кейн і в поезії американських “проклятих поеток”, у виставі набувають несподіваних форм. Якщо розпач, то в ритмі зонгів, якщо депресія то змішана з автоіронією. Сексуальність буває як болісна так і гротескна. “Хвора” може стати лікарем, і навпаки.

Первинна версія вистави була створена у київському театрі “Актор” в рамках проекту British Council Ukraine „Taking the stage”. Актуальна, модифікована версія є незалежною продукцією.

 

Teatr im. Wandy Siemaszkowej w Rzeszowie / Театр ім. Ванди Сємашкової в Жешові

LWÓW NIE ODDAMY / ЛЕВІВ НЕ ВІДДАМО

  • 15 września, godz. 19.00, Duża Scena Teatru Polskiego w Poznaniu
  • 15 вересня, 19:00, Велика сцена, Театр польський у Познані

Lwów nie oddamy

reżyseria: Katarzyna Szyngiera / режисура: Катажина Шинґєра

scenariusz: Katarzyna Szyngiera, Marcin Napiórkowski, Mirosław Wlekły / сценарій:  Катажина Шинґєра, Марцін Напюрковскі, Мірослав Влекли

dramaturgia: Olga Maciupa / драматургія: Ольга Мацюпа

scenografia: Przemysław Czepurko, Katarzyna Ożgo / сценографія: Пшемислав Чепурко, Катажина Ожґо

muzyka: Jacek Sotomski / музика: Яцек Сотомскі

światło: Michał Stajniak / світло: Міхал Стайняк

wideo ze Lwowa: Miłosz Kasiura / відео зі Львова: Мілош Касюра

kostiumy: Ireneusz Zając / костюми: Іренеуш Зайонц

aktorzy i aktorki: Oksana Czerkaszyna, Dagny Cipora, Małgorzata Machowska, Mateusz Mikoś, Piotr Mieczysław Napieraj, Robert Żurek / актори і актриси: Оксана Черкашина, Даґни Ціпора, Малґожата Маховська, Матеуш Мікось, Пьотр Мечислав Напєрай, Роберт Журек

premiera: sierpień 2018 / прем’єра:  серпень 2018

czas trwania spektaklu: 110 minut / тривалість вистави: 120 хв.

Jesteśmy wychowani w kulcie pamięci. Myślimy o niej jak o drzewie. Pamięć należy pielęgnować, dbać o jej korzenie, by dawała nam schronienie i poczucie wspólnoty, by stanowiła punkt odniesienia w zmieniającym się świecie. Tymczasem pamięć znacznie bardziej przypomina rzekę. Nie tylko nieustannie płynie i zmienia się, lecz także dzieli i wyznacza granice.  Wierzymy, że trzeba pamiętać, by oddać sprawiedliwość przodkom, by być członkiem narodowej wspólnoty, by w przyszłości uniknąć tragedii. Rzadko  jednak zastanawiamy się nad tym, jak łatwo pamięć staje się pożywką dla uprzedzeń, konfliktów, nawet nienawiści. Stosunki polsko-ukraińskie ilustrują ten mechanizm. Choć tyle mamy wspólnego w teraźniejszości, tak wiele dzielimy planów i obaw o przyszłość, nasze relacje wciąż układamy pod dyktando trudnej przeszłości.

Nadarza się doskonała okazja, by o tym porozmawiać. 1000 lat temu spotkaliśmy się po raz pierwszy. Wojowie Bolesława Chrobrego przegonili ich za Bug rycerzy Jarosława Mądrego, obrzuciwszy ich inwektywami. 100 lat temu trwała Bitwa o Lwów i wojna polsko-ukraińska. Pół roku temu polski minister pojechał do Lwowa, uwolnić z klatek kamienne lwy, symbolizujące polską przeszłość miasta. Spektakl „Lwów nie oddamy” powstał na podstawie materiału dokumentalnego. Wykorzystując wypowiedzi zebrane w wywiadach, ankietach i źródłach pisanych pokazuje, jak uprzedzenia i nienawiść karmią się pamięcią.

*****

Ми виховані в культі пам’яті. Ставимось до неї як до дерева. Пам’ять потрібно плекати, дбати про її коріння, щоб вона давала нам прихисток і почуття спільноти, щоб була точкою опори у цьому змінному світі.

Та в той же час, пам’ять значно більше нагадує ріку. Не лише невпинно тече і змінюється, а також розділяє і визначає кордон. Ми віримо, що потрібно пам’ятати, щоб віддати належне предкам, щоб бути членом національної спільноти, щоб у майбутньому уникнути трагедії. Однак, ми рідко задумуємось над тим, як легко пам’ять стає поживою для упереджень, конфліктів, навіть ненависті. Польсько-українські стосунки ілюструють цей механізм. Попри те, що ми маємо стільки спільного з теперішнім, поділяємо так багато планів і страхів стосовно майбутнього, свої стосунки досі будуємо під диктант важкого минулого.

Наближається ідеальна нагода, щоб поговорити про це. 1000 років тому ми зустрілися вперше. Воїни Болеслава Хороброго прогнали їх за Буг лицаря Ярослава Мудрого, обсипавши інвективами. 100 років тому тривала Битва за Львів і польсько-українська війна. Пів року тому польський міністр поїхав до Львова, щоб звільнити з кліток кам’яних левів, що символізують польське минуле міста. Вистава “Левів не віддамо” постала на основі документального матеріалу та, використовуючи висловлювання, зібрані в інтерв’ю, анкетах і письмових джерелах, показує як упередження і ненависть живляться пам’яттю.

[У польському варіанті назви присутня гра слів: “Lwów nie oddamy”/”Львув нє оддами” означає “левів не віддамо”, але перше значення, яке сприймається при читанні це “Львів не віддамо” – прим. перекладачки]

 

Ceny biletów:

  • 50 PLN (normalny);
  • 30 PLN (ulgowy);
  • 10 PLN (koncert);
  • Karnet festiwalowy 180 PLN.

Вартість квитків:

  • 50 PLN (звичайний);
  • 30 PLN (пільговий);
  • 10 PLN (концерт);
  • фестивальний абонемент 180 PLN

 

Bilety będą dostępne w kasie oraz w serwisie Bilety24 po 19 sierpnia 2019 r.

Istnieje możliwość rezerwacji pod numerem telefonu: 61 852 05 41; 61 852 56 28;

Kontakt:
Tel 61 852 05 41; 61 852 56 28;
E-mail rezerwacja@teatr-polski.pl

***

Квитки будуть доступні в касі та онлайн-сервісі Bilety24 до 19 серпня 2019 р.

Резервацію квитків можна здійснити за телефоном: 61  852 05 41; 61 852 56 28.

Контакти: 

Тел 61  852 05 41; 61 852 56 28

E-mail rezerwacja@teatr-polski.pl

 

OBSERWUJCIE NAS: Spotkania Teatralne Bliscy Nieznajomi