wiek: 3–5 lat

Czytaj więcej „TEATRANKI: Kicia Kocia – co z tymi śmieciami?, wiek: 3–5 lat” →

wiek: 1–3 lata

Czytaj więcej „TEATRANKI: Tańce malucha, wiek: 1–3 lata” →

wiek: 6–18 miesięcy

Czytaj więcej „TEATRANKI: Tańce maluszka, wiek: 6–18 miesięcy” →

wiek: 5-8 lat

Czytaj więcej „TEATRANKI: Wyspa szczęścia, wiek: 5–8 lat” →

wiek: 3-5 lat

Czytaj więcej „TEATRANKI: Zwierzaki to nie pluszaki, wiek: 3-5 lat” →

Czytaj więcej „XII Spotkania Teatralne BLISCY NIEZNAJOMI: UKRAINA” →

Biennale Warszawa/Бієнале Варшава

MODERN SLAVERY

• 10 września, godz.19.00, Duża Scena, Teatr Polski w Poznaniu
• 10 вересня, 19:00, Велика сцена, Театр польський у Познані 

reżyseria: Bartosz Frąckowiak /режисура: Бартош Фронцков’як

scenografia: Anna Maria Kaczmarska /сценографія: Анна Марія Карчмарська

muzyka, dźwięk: Krzysztof Kaliski, Maciej Szymborski

koncept: Bartosz Frąckowiak, Natalia Sielewicz / концепція: Бартош Фронков’як, Наталія Сєлевіч

dramaturgia: Natalia Sielewicz/ драматургія: Наталія Сєлевіч

światło: Michał Głaszczka / світло:  Міхал Ґлащка

mapy i wizualizacja danych: Jakub de Barbaro /карти і візуалізація даних:  Якуб де Барбаро / Jakub de Barbaro

aktorzy i aktorki: Beata Bandurska, Magdalena Celmer, Maciej Pesta, Martyna Peszko, Anita Sokołowska, Konrad Wosik /

актори і актриси: Беата Бандурська, Маґдалена Цельмер, Мацєй Песта, Мартина Пешко, Аніта Соколовська, Конрад Восік / Beata Bandurska, Magdalena Celmer, Maciej Pesta, Martyna Peszko, Anita Sokołowska, Konrad Wosik

premiera: maj 2018 / прем’єра: травень 2018

czas trwania spektaklu: 120 minut / тривалість вистави: 120 хв.

Polska w statystykach dotyczących współczesnego niewolnictwa zajmuje niechlubną pierwszą pozycję w Unii Europejskiej. Niewolnicy są w zasadzie wszędzie. W znanych warszawskich restauracjach, na placach budowy, w zamkniętych zakładach produkcyjnych, w przetwórniach, sadach i na farmach. Pochodzą z Ukrainy, Białorusi, Korei, Filipin, Chin, Wietnamu. Niekiedy są Polakami. Raport Global Slavery Index ujawnia, że w Polsce w 2016 r. żyło ponad 181 tysięcy nowoczesnych niewolników, co odpowiada 0,476% populacji Polski. Niewolnictwo nie jest tu jednak metaforą określającą każdy rodzaj wyzysku.

Mówimy o sytuacjach niepłatnej pracy przymusowej, związanej z handlem ludźmi czy fikcyjnym zadłużeniem.

Zespół Biennale Warszawa przeprowadził śledztwo i sprawdził, skąd biorą się takie statystyki, z jakimi sytuacjami, miejscami i historiami są związane. Istotne było poszukanie odpowiedzi na pytanie, dlaczego to zjawisko jest całkowicie niewidoczne i rzadko komentowane w debacie publicznej. Z tego działania powstał spektakl-wystawa.

Spektakl ukazuje niewolnictwo jako współczesne zjawisko globalne, mające swoje

rozmaite odsłony i ekspresje, związane z dramatami i biografiami bardzo różnych ludzi, z różnych kultur, religii i ras. Niewolnicy nie żyją bowiem daleko, na fantazmatycznych i nierealnych plantacjach, ale również tuż za ścianą sali najbardziej wykwintnej warszawskiej restauracji.

*****

В статистиках, що стосуються сучасного рабства, Польща займає неофіційне перше місце в Європейському Союзі. Загалом, раби є всюди.  У відомих варшавських ресторанах, на будівельних майданчиках, на закритих підприємствах, заводах, фермах і в садах. Походять з України, Білорусі, Кореї, Філіппін, Китаю, В’єтнаму. Іноді вони є поляками. Рапорт Global Slavery Index засвідчує, що в Польщі у 2016 р. проживали понад 181 тисяча сучасних рабів, що відповідає 0,476 % популяції Польщі. Однак, рабство тут не є метафорою, що характеризує кожен тип зиску. Йдеться про випадки неоплачуваної примусової праці, пов’язаної із торгівлею людьми чи фіктивною заборгованістю.

Колектив Бієнале Варшава провів розслідування й перевірив звідки беруться такі статистики, з якими ситуаціями, місцями й історіями вони пов’язані. Важливими були пошуки відповіді на питання, чому це явище залишається абсолютно невидимим і рідко коментованим у публічних дебатах. З цієї діяльності постала вистава-виставка.

Вистава визначає рабство як сучасне глобальне явище, що має власні різноманітні форми і вираження, пов’язані з драмами і біографіями дуже різних людей, які належать до різних культур, релігій і рас. Адже раби не живуть далеко, на фантасмагоричних і нереальних плантаціях, а просто за стіною залу найбільш вишуканого варшавського ресторану.

 

Teatr „Publicyst”/ Театр „Публицист” (Charków)

CZERWONE WESELE / ЧЕРВОНЕ ВЕСІЛЛЯ

• 11 września, godz. 19.30, Malarnia, Teatr Polski w Poznaniu
• 11 вересня, 19:30 Malarnia, Театр польський у Познані 

idea i dramaturgia: Viktoriya Myronyuk / ідея та драматургія: Вікторія Миронюк

reżyseria „żywej gazety”: Kostiantyn Vasiukov i Hanna Onyshchenko / режисура “живої газети”: Костянтин Васюков, Ганна Онищенко

badania historyczne: Viktoriya Myronyuk, Mykyta Kozlov / історичні дослідження: Вікторія Миронюк, Нікіта Козлов

scenografia: Daria Khalina / сценографія:  Дар’я Халіна

kompozytorka i akompaniatorka: Alexandra Malatskovska / композиторка і акомпаніаторка: Олександра Малацковська

performerzy i performerki: Daria Palahniuk, Mykyta Kozlov, Maksym Omelchenko, Diana Kovalenko, Yuri Vasiuta, Mariia Kryshtal, Dariia Yaroshenko/ перформери і перформерки: Дарія Палагнюк, Микита Козлов, Максим Омельченко, Діана Коваленко, Юрій Васюта, Марія Кристал, Дарія Ярошенко, Олександра Малацковська

premiera: wrzesień 2017 / прем’єра: вересень 2017

czas trwania spektaklu: 70 minut / тривалість вистави: 70 хв.

Po rewolucji październikowej „czerwonym weselem” była nazywana świecka ceremonia celebrująca nowy, rewolucyjny porządek, inspirowana przez awangardowe idee wolności, wspólnoty, równości, wyzwolonej seksualności, emancypacji. Spektakl Teatru „Publicyst”  jest przewrotną rekonstrukcją tego świeckiego obrzędu. Wykorzystując różne formy sceniczne (talk show, re-enactment  formatu „żywej gazety” –  amatorskiego pokazu teatru rewolucyjnego; musical), spektakl prezentuje różne metodologie pracy z materiałem dokumentalnym i historycznym.  Ironiczne zanurzenie w idee i estetykę porewolucyjnej rytualności służy zbadaniu, jakie znaczenie dawne idee mają dzisiaj, w społeczeństwie, które wciąż wyzwala się spod wpływów sowieckiej przeszłości. Przyglądając się świeckiemu rytuałowi sprzed stu lat, artyści i artystki Teatru „Publicyst”, podejmują zarazem refleksję nad znaczeniem procesu dekomunizacji, jaki obecnie ma miejsce w Ukrainie, nad przeszłością i pamięcią.

Teatr „Publicyst” powstał ponad 30 lat temu, jako teatr studencki.  Wywodził się z popularnych w czasach Rosji Radzieckiej amatorskich grup teatralnych zajmujących się propagowaniem głównych założeń obowiązującej w tamtych czasach doktryny. Dzisiaj, w nowoczesnym środowisku Charkowa  „Publicyst” jest znany jako jeden z najważniejszych teatrów alternatywnych. W swoich spektaklach podejmuje ważne tematy społeczne, zajmuje się krytyczną rewizją przeszłości (w tym sowieckiej), poszukuje nowoczesnych form teatralnych i nowych form komunikacji z widownią.

*****

Після жовтневої революції “червоним весіллям” називали світську церемонію, що відзначає новий, революційний порядок, інспірована новими авангардними ідеями свободи, спільноти, рівності, вивільненої сексуальності, емансипації. Вистава Театру “Публіцист” є художньою реконструкцією цього світського обряду. Використовуючи різні сценічні форми (talk-show, re-enacment формату “живої газети” – аматорського показу революційного театру; мюзикл), вистава презентує різні методології роботи з документальним й історичним матеріалом. Іронічне занурення в ідеї й естетику післяреволюційної ритуальності служить дослідженню того, яке значення колишні ідеї мають сьогодні, в суспільстві яке все ще продовжує звільнятися від впливів радянського минулого. Придивляючись до світського ритуалу понад столітньої давності, митці і мисткині Театру “Публіцист” водночас рефлексують над значенням процесу декомунізації, який зараз триває в Україні, над минулим і пам’яттю.

Театр “Публіцист” виник понад 30 років тому як студентський театр. Походив з ідеї популярних в часи Радянської Росії аматорських театральних груп, що займалися пропагандою основних засад пануючої тоді доктрини. Сьогодні “Публіцист” відомий як один з найважливіших альтернативних театрів. У своїх виставах порушує важливі суспільні теми, займається критичною ревізією минулого (в тому числі радянського), шукає нові театральні форми і нові шляхи комунікації з публікою.

 

Pierwszy Teatr (Lwów) / Перший театр  (Львів)
PIĘKNE, PIĘKNE, PIĘKNE CZASY / ПРЕКРАСНІ, ПРЕКРАСНІ, ПРЕКРАСНІ ЧАСИ

na motywach powieści „Wykluczeni” Elfriede Jelinek /за темами роману “За дверима” Ельфріде Єлінек

• 12 września, godz. 19.00, Duża Scena, Teatr Polski w Poznaniu
• 12 вересня, 19:00, Велика сцена, Театр польський у Познані

 

reżyseria: Roza Sarkisian /режисура: Роза Саркісян

dramaturgia: Joanna Wichowska / драматургія: Йоанна Віховська

choreografia: Ninel Zberea / хореографія: Нінель Збєря

scenografia i kostiumy: Diana Khodiachykh / сценографія і костюми: Діана Ходячих

aktorzy i aktorki: Nataliia Alekseienko, Olena Basha, Vitalii Hordiienko, Ihor Huliuk, Iryna Zanik, Valeii Kolomiiets, Lubov Kuz, Mykhailo Ponzel / актори і актриси: Наталія Алєксєєнко, Олена Баша, Віталій Гордієнко, Ігор Гулюк, Ірина Занік, Валерій Коломієць, Любов Кузь, Михайло Понзель

premiera: lipiec 2018, Pierwszy Teatr we Lwowie / прем’єра: липень 2018, Перший театр

czas trwania spektaklu: 110 minut / тривалість вистави: 110 хв.

Historia opisana w książce Elfriede Jelinek „Ausgesperrten” służy realizatorom i realizatorkom spektaklu jako punkt wyjścia do refleksji na temat powojennego społeczeństwa zainfekowanego przemocą.  Traumy wojny i czasów powojennych ujawniają się jako wszechobecna agresja, zarówno ta widoczna na ulicach, jak i ta codzienna, skrywana za zamkniętymi drzwiami kulturalnych, mieszczańskich domów.

W spektaklu poznajemy trzy rodziny, trzy różne modele wychowania… i bardzo podobne mechanizmy reprodukowania przemocy. Czy jesteśmy w stanie wyzwolić się z tych mechanizmów? Czy ofiary przemocy muszą koniecznie stać się katami? Czy dzieci skazane są na powtarzanie błędów rodziców? Czy wychowanie to system nakazów i zakazów, proces dostosowywanie się do obowiązującej normy? Jak funkcjonuje społeczeństwo w stanie powojennej traumy? Czy jego jedyną obroną jest tworzenie mitów na własny temat? Przemilczenia i manipulacje? I co się stanie, kiedy mity podda się wątpliwość, a to, co przemilczane zostanie wypowiedziane na głos?

Scena Pierwszego Teatru zamienia się w Wiedeń końca lat 50-tych tylko umownie. Tak naprawdę opowiadana historia  rozgrywa się – jak zawsze w teatrze – tu i teraz: na konkretnej scenie, w konkretnym mieście, dzisiaj. Twórcy i twórczynie spektaklu problematyzują teatr jako miejsce, w którym w mikroskali odzwierciedlają się procesy społeczne, struktury przemocy i relacje władzy. Podejmują refleksję nad przyszłością: w końcu powojenne czasy są wciąż jeszcze przed nami.

Spektakl jest efektem współpracy charkowsko-lwowskiej reżyserki, uznawanej za jedną z najważniejszych młodych ukraińskich twórczyń teatralnych i polskiej dramaturżka współpracującej m.in. z Teatrem Powszechnym w Warszawie. Lwowska premiera zapraszana jest na festiwale, a wśród widzów ma status spektaklu kultowego.

*****

Історія, що описана в книзі Ельфріде Єлінек слугує творцям і творчиням вистави як вихідний пункт до рефлексії на тему повоєнного суспільства інфікованого насиллям. Травми війни і повоєнних часів проявляються як повсюдна агресія, як видима на вулицях, так і та щоденна, що її приховують за зачиненими дверима культурних, міщанських будинків.

У виставі ми знайомимося із трьома родинами, трьома різними моделями виховання… і дуже схожими механізмами репродукування насилля. Чи здатні ми звільнитися від цих механізмів? Чи жертви насилля обов’язково мусять стати катами? Чи діти приречені повторювати помилки своїх батьків? Чи виховання це система наказів і заборон, процес припасування до обов’язкової норми? Як функціонує суспільство у стані повоєнної травми? Чи його єдиним захистом є творення міфів про себе? Замовчування і маніпуляції? І що станеться, коли міфи піддадуть сумнівам, а те, що замовчувалося, розкажуть вголос?

Сцена Першого театру перетворюється у Відень кінця 50-х лише умовно. Насправді ж, цю історію грають – як завжди в театрі – тут і зараз: на цій конкретній сцені, в конкретному місті, сьогодні. Творці і творчині вистави проблематизують театр як місце, у якому в мікромасштабі віддзеркалюються суспільні процеси, структури насилля і стосунки влади. А також рефлексують над майбутнім: врешті, повоєнні часи все ще перед нами.

Вистава є результатом співпраці харківсько-львівської режисерки, яку називають однією із найважливіших молодих українських театральних мисткинь, і польської драматургині, яка співпрацює з Театром Повшехним у Варшаві. Львівську прем’єру запрошують на фестивалі, а серед глядачів вона має статус культової.

 

RESTAURACJA UKRAINA (Kijów, Charków) / РЕСТОРАН УКРАЇНА (Київ/Харків)

• 13 września, godz. 19.00, Duża Scena, Teatr Polski w Poznaniu
• 13 вересня, 19:00, Велика сцена, Театр польський у Познані

performerki: Nina Khyzhna, Oksana Cherkashyna / перформерки: Ніна Хижна, Оксана Черкашина

dramaturgia: Dmytro Levytskyi / драматург: Дмитро Левицький

dźwięk i oprawa wizualna: Yevhen Yakshyn / художнє оформлення, саунд-дизайн: Євген Якшин

badania przypadków korupcji: Piotr Armianovskyi / дослідження корупційних кейсів: Пьотр Армяновський

projekt świateł: Yevhen Kopiiov / світлове вирішення: Євген Копйов

premiera: wrzesień 2017 / прем’єра: вересень 2017

czas trwania spektaklu: 50 minut / тривалість вистави: 50 хв.

Spektakl o korupcji realnej i mentalnej, o zniewoleniu, władzy patriarchatu, ojcach i oligarchach, córkach i aktorkach, o Ukrainie i Ukrainkach. Z elementami ukradzionej mistrzom choreografii.

Wymóg stworzenia spektaklu o korupcji wywołuje aktorski strumień świadomości i serię performatywnych halucynacji, podczas których ujawnione zostają wspomnienia z dzieciństwa, osobiste traumy, idiosynkrazje, lęki, gniew, poczucie braku zawodowego spełnienia i bezradność. Czy ta niemożność mówienia o korupcji oznacza niezdolność wypełnienia narzuconego zadania? Czy zawiera filistyńską perspektywę, zgodnie z którą korupcja, owszem, musi być potępiona, ale ja i tak jestem najważniejsza? Lecz jeśli osobiste jest polityczne, jest jego przyczyną i skutkiem, w takim razie być może ten przypływ osobistego jest gestem wyzwolenia: od wymogu uczenia się na pamięć cudzych słów, od zapisanego scenariusza, od scenarzysty, od władzy, od szefa, od Ojca? W końcu motywy anty-autorytarne, podobnie jak anty-oligarchiczne i patriotyczny, są częstymi efektami ubocznymi ruchów antykorupcyjnych. A jednak ciało Ojca leży na stole już dość długo. Co oznacza, że tak naprawdę scenariusz istnieje, a zakończenie jest otwarte. Dlatego uwolnienie osobistego wciąż może albo stać się gestem wzięcia odpowiedzialności, albo przykuć naszą uwagę tak mocno, że nie zauważymy, że miejsce starego Ojca już zajął Ojciec nowy.

Premiera spektaklu, zrealizowana przy wsparciu Goethe-InstitutUkraine, odbyła się w ramach Międzynarodowego Dnia Korupcji.

*****

Вистава про театральну і ментальну корупцію, про поневолення, владу патріархату, татів і олігархів, доньок і актрис, про Україну і українців. З елементами хореографії, вкраденої у майстрів.

Вимога створення вистави про корупцію викликає акторську хвилю свідомості і серію перформативних галюцинацій, під час яких проявляються спогади з дитинства, особисті травми, ідіосинкразії, страхи, гнів, почуття браку професійної реалізації і безпорадність. Чи є ця неможливість говорити про корупцію — капітуляцією перед поставленим завданням? Чи означає вона прийняття обивательської позиції, з точки зору якої, корупція, звісно, заслуговує на засудження, але своя сорочка — до тіла ближче? Але якщо особисте – це політичне, більше того — це його причина і результат, то чи може бути цей потік особистого —жестом звільнення: від потреби завчати чиїсь слова, від прописаного сценарію, від сценариста, від авторитета, від боса, від Батька? Врешті, саме антиавторитарний мотив, так само, як і антиолігархічний чи патріотичний — часто стає одним із побічних ефектів антикорупційних рухів.

Однак тіло Батька вже давно лежить на столі. Що означає, що сценарію дійсно немає, і фінал — відкритий. А тому вивільнення особистого може стати як жестом прийняття відповідальності, так і захопити собою настільки, що ми й не зауважимо, як місце старого Батька непомітно обійме новий.

Прем’єра вистави, що була створена за підтримки Goethe-Institut Ukraine, відбулася в межах Міжнародного дня корупції.

 

PSYCHOSIS (Charków, Kijów, Lwów) / ПСИХОЗ (Харків, Київ, Львів)

spektakl oparty na motywach dramatu Sarah Kane oraz wierszy Anne Sexton i Sylvii Plath / за темами п’єси Сари Кейн та віршів Анн Cекстон і Сильвії Плат

• 14 września, godz. 18.00 i godz. 20.00, Malarnia, Teatr Polski w Poznaniu
• 14 вересня,  18:00 і 20:00, Malarnia, Театр польський у Познані 

reżyseria: Roza Sarkisian / режисура: Роза Саркісян

scenografia: Diana Khodiachykh / сценографія: Діана Ходячих

muzyka: Alexandra Malatskovska / музика: Олександра Малацковська

performerki: Nina Khyzhna, Oksana Cherkashyna, Alexandra Malatskovska / перформерки: Ніна Хижна, Оксана Черкашина / Олександра  Малацковська

premiera listopad, teatr „Aktor”, Kijów / прем’єра: лютий 2018

czas trwania spektaklu: 70 minut / тривалість вистави: 70 хв.

Kijowska premiera Kane zdaje się próbą odrzucenia przypisanego autorce zbanalizowanego sztafażu poetki przeklętej – zrozpaczonej, inspirującej licealistki, takiej jakich wiele. A zarazem dania wyrazu zażenowaniu, które towarzyszy psychicznemu cierpieniu kobiecego (i nie tylko) podmiotu samobiczowanego przez własny intelekt. „Wstyd, wstyd, wstyd”, „sorom, sorom, sorom” – powtarza się refren. To próba przejścia od wstydu do empowermentu.

Witold Mrozek, Dwutygodnik.com

„Czarny kabaret o nielegalnej miłości i śmierci”, „dwubiegunowe show”, „psychodeliczny wieczór panieński”, „feministyczna rewia”, „manifest wyemancypowanej kobiecości” – to tylko niektóre z określeń, jakimi opisywała spektakl ukraińska krytyka i publiczność. Spektakl celebruje siłę kobiet: świadomych i szalonych, niepokornych i bezczelnych, cierpiących i śmiejących się z własnego cierpienia, nierozważnych i nieromantycznych. Na scenie toczy się nieustanna gra z granicą: granicą bólu, „normalności”, formy teatralnej, społecznego tabu. Wszystko to służy dekonstrukcji mitu o miejscu kobiety w społeczeństwie.

Spektakl, zrealizowany przez bezkompromisowe charkowskie artystki rozpoznawalne w całej Ukrainie, jest uważną, dotkliwą analizą tego, jak działa norma i normatywność w patriarchalnym społeczeństwie, które dla kobiet rezerwuje tylko ograniczony zestaw ról. Wyprowadza widza ze strefy intelektualnego i estetycznego samo- zadowolenia, myli tropy, sprowadza na manowce i odbiera mu bezpieczną rolę konsumenta cudzych wzruszeń. Miłość, rozpacz, depresja i śmierć obecne w słynnym dramacie Sarah Kane i w wierszach amerykańskich „poetek przeklętych”, w spektaklu nabierają nieoczekiwanych kształtów. Jeśli rozpacz to w rytmie songów, jeśli depresja to wymieszana z autoironią. Seksualność bywa zarówno bolesna, jak i groteskowa. „Chora” może stać się lekarzem, i na odwrót.

Pierwotna wersja spektaklu została zrealizowana w kijowskim teatrze „Aktor” w ramach projektu British Council Ukraine „Taking the stage” Obecna, zmodyfikowana wersja jest produkcją niezależną.

*****

Київська прем’єра Кейн робить спробу відкинути приписаний авторці банальний антураж типової проклятої поетки – розпачливої, надихаючої старшокласниць. Та, водночас, висловити ніяковість, яка супроводжує психічне страждання жіночого (і не тільки) суб’єкту підданого самобичуванню власного інтелекту. “Сором, сором, сором” – повторюється рефрен. Це спроба переходу від сорому до empowerment-у.

Вітольд Мрозек, Dwutygodnik.com

“Чорне кабаре про нелегальну любов і смерть”, “біполярне шоу”, “психоделічний дівич вечір”, “феміністичне рев’ю”, “маніфест емансипованої жіночності” – це лише деякі з означень, якими виставу описувала українська критика і публіка. Вистава торжествує силу жінок: свідомих і шалених, непокірних і нахабних, нерозважних і неромантичних, які страждають і сміються з власних страждань. На сцені відбувається невпинна гра з межею: межею болю, “нормальності”, театральної форми, суспільного табу. Все це здійснює деконструкцію міфу про місце жінки в суспільстві.

Вистава, створена безкомпромісними харківськими артистками впізнаваними у всій Україні, є уважним, діткливим аналізом того, як працює норма і нормативність у патріархальному суспільстві, яке для жінок резервує лише обмежений набір ролей. Виводить глядача зі сфери інтелектуального і естетичного самовдоволення, заплутує сліди, зводить на манівці і забирає в нього безпечну роль споживача чужих емоційних зворушень. Любов, розпач, депресія і смерть, присутні в знаменитій драмі Сари Кейн і в поезії американських “проклятих поеток”, у виставі набувають несподіваних форм. Якщо розпач, то в ритмі зонгів, якщо депресія то змішана з автоіронією. Сексуальність буває як болісна так і гротескна. “Хвора” може стати лікарем, і навпаки.

Первинна версія вистави була створена у київському театрі “Актор” в рамках проекту British Council Ukraine „Taking the stage”. Актуальна, модифікована версія є незалежною продукцією.

 

Teatr im. Wandy Siemaszkowej w Rzeszowie / Театр ім. Ванди Сємашкової в Жешові

LWÓW NIE ODDAMY / ЛЕВІВ НЕ ВІДДАМО

• 15 września, godz. 19.00, Duża Scena Teatru Polskiego w Poznaniu
• 15 вересня, 19:00, Велика сцена, Театр польський у Познані

reżyseria: Katarzyna Szyngiera / режисура: Катажина Шинґєра

scenariusz: Katarzyna Szyngiera, Marcin Napiórkowski, Mirosław Wlekły / сценарій:  Катажина Шинґєра, Марцін Напюрковскі, Мірослав Влекли

dramaturgia: Olga Maciupa / драматургія: Ольга Мацюпа

scenografia: Przemysław Czepurko, Katarzyna Ożgo / сценографія: Пшемислав Чепурко, Катажина Ожґо

muzyka: Jacek Sotomski / музика: Яцек Сотомскі

światło: Michał Stajniak / світло: Міхал Стайняк

wideo ze Lwowa: Miłosz Kasiura / відео зі Львова: Мілош Касюра

kostiumy: Ireneusz Zając / костюми: Іренеуш Зайонц

aktorzy i aktorki: Oksana Czerkaszyna, Dagny Cipora, Małgorzata Machowska, Mateusz Mikoś, Piotr Mieczysław Napieraj, Robert Żurek / актори і актриси: Оксана Черкашина, Даґни Ціпора, Малґожата Маховська, Матеуш Мікось, Пьотр Мечислав Напєрай, Роберт Журек

premiera: sierpień 2018 / прем’єра:  серпень 2018

czas trwania spektaklu: 110 minut / тривалість вистави: 120 хв.

Jesteśmy wychowani w kulcie pamięci. Myślimy o niej jak o drzewie. Pamięć należy pielęgnować, dbać o jej korzenie, by dawała nam schronienie i poczucie wspólnoty, by stanowiła punkt odniesienia w zmieniającym się świecie. Tymczasem pamięć znacznie bardziej przypomina rzekę. Nie tylko nieustannie płynie i zmienia się, lecz także dzieli i wyznacza granice.  Wierzymy, że trzeba pamiętać, by oddać sprawiedliwość przodkom, by być członkiem narodowej wspólnoty, by w przyszłości uniknąć tragedii. Rzadko  jednak zastanawiamy się nad tym, jak łatwo pamięć staje się pożywką dla uprzedzeń, konfliktów, nawet nienawiści. Stosunki polsko-ukraińskie ilustrują ten mechanizm. Choć tyle mamy wspólnego w teraźniejszości, tak wiele dzielimy planów i obaw o przyszłość, nasze relacje wciąż układamy pod dyktando trudnej przeszłości.

Nadarza się doskonała okazja, by o tym porozmawiać. 1000 lat temu spotkaliśmy się po raz pierwszy. Wojowie Bolesława Chrobrego przegonili ich za Bug rycerzy Jarosława Mądrego, obrzuciwszy ich inwektywami. 100 lat temu trwała Bitwa o Lwów i wojna polsko-ukraińska. Pół roku temu polski minister pojechał do Lwowa, uwolnić z klatek kamienne lwy, symbolizujące polską przeszłość miasta. Spektakl „Lwów nie oddamy” powstał na podstawie materiału dokumentalnego. Wykorzystując wypowiedzi zebrane w wywiadach, ankietach i źródłach pisanych pokazuje, jak uprzedzenia i nienawiść karmią się pamięcią.

*****

Ми виховані в культі пам’яті. Ставимось до неї як до дерева. Пам’ять потрібно плекати, дбати про її коріння, щоб вона давала нам прихисток і почуття спільноти, щоб була точкою опори у цьому змінному світі.

Та в той же час, пам’ять значно більше нагадує ріку. Не лише невпинно тече і змінюється, а також розділяє і визначає кордон. Ми віримо, що потрібно пам’ятати, щоб віддати належне предкам, щоб бути членом національної спільноти, щоб у майбутньому уникнути трагедії. Однак, ми рідко задумуємось над тим, як легко пам’ять стає поживою для упереджень, конфліктів, навіть ненависті. Польсько-українські стосунки ілюструють цей механізм. Попри те, що ми маємо стільки спільного з теперішнім, поділяємо так багато планів і страхів стосовно майбутнього, свої стосунки досі будуємо під диктант важкого минулого.

Наближається ідеальна нагода, щоб поговорити про це. 1000 років тому ми зустрілися вперше. Воїни Болеслава Хороброго прогнали їх за Буг лицаря Ярослава Мудрого, обсипавши інвективами. 100 років тому тривала Битва за Львів і польсько-українська війна. Пів року тому польський міністр поїхав до Львова, щоб звільнити з кліток кам’яних левів, що символізують польське минуле міста. Вистава “Левів не віддамо” постала на основі документального матеріалу та, використовуючи висловлювання, зібрані в інтерв’ю, анкетах і письмових джерелах, показує як упередження і ненависть живляться пам’яттю.

[У польському варіанті назви присутня гра слів: “Lwów nie oddamy”/”Львув нє оддами” означає “левів не віддамо”, але перше значення, яке сприймається при читанні це “Львів не віддамо” – прим. перекладачки]

 

Ceny biletów:

• 50 PLN (normalny);
• 30 PLN (ulgowy);
• 10 PLN (koncert);
• Karnet festiwalowy 180 PLN.

Вартість квитків:

• 50 PLN (звичайний);
• 30 PLN (пільговий);
• 10 PLN (концерт);
• фестивальний абонемент 180 PLN

 

Bilety będą dostępne w kasie oraz w serwisie Bilety24 po 19 sierpnia 2019 r.

Istnieje możliwość rezerwacji pod numerem telefonu: 61 852 05 41; 61 852 56 28;

Kontakt:
Tel 61 852 05 41; 61 852 56 28;
E-mail rezerwacja@teatr-polski.pl

***

Квитки будуть доступні в касі та онлайн-сервісі Bilety24 до 19 серпня 2019 р.

Резервацію квитків можна здійснити за телефоном: 61  852 05 41; 61 852 56 28.

Контакти: 

Тел 61  852 05 41; 61 852 56 28

E-mail rezerwacja@teatr-polski.pl

 

OBSERWUJCIE NAS: Spotkania Teatralne Bliscy Nieznajomi

 

---

DONBAS / ДОНБАС

• 11 września, godz. 17.00, Kino Muza 
• 11 вересня, 17.00, Kino Muza

Scenariusz i reżyseria: Siergiej Łoźnica / Сценарій і режисура: Сергій Лозниця

Premiera: maj 2018 / Прем’єра: травень 2018

Kraje produkcji: Niemcy, Ukraina, Francja, Holandia, Rumunia / Країни зйомок: Німеччина, Україна, Франція, Нідерланди, Румунія

Czas trwania: 110 minut / Тривалість: 110 хв.

Akcja filmu rozgrywa się w Donbasie, wschodnim regionie Ukrainy, kontrolowanym przez liczne grupy przestępcze. Trwa wojna hybrydowa – konflikt pomiędzy ukraińską armią zasilaną ochotnikami a bojówkami separatystycznymi wspieranymi przez rosyjskie oddziały. Koszmar staje się udziałem ludności cywilnej. Z drugiej strony toczy się codzienne życie, a przez ekran przewija się galeria postaci: roześmiana młoda para, skonfundowany niemiecki dziennikarz, którego służby kontrolne biorą za faszystę, czy okradziony właściciel luksusowego auta.

Siergiej Łoźnica w swoim najnowszym filmie fabularnym w hipnotycznym, pełnym groteski stylu zabiera nas w podróż przez Noworosję – państwo-widmo, w którym żołnierze nie wiedzą kto nimi dowodzi, a sąd odbywa się na ulicy w postaci publicznych linczów. Tu propaganda uchodzi za prawdę, wojna za pokój, a nienawiść deklarowana jest jako miłość. Jedynym sposobem na przeżycie jest śmiech… Film został nagrodzony za najlepszą reżyserię w sekcji Un Certain Regard na Festiwalu Filmowym w Cannes.

„Donbas” to opowieść o człowieczeństwie i cywilizacji w dobie postprawdy i fake newsów. O każdym z nas.

*****

Події фільму відбуваються в Донбасі, східному регіоні України, який контролюють численні злочинні угрупування. Триває гібридна війна – конфлікт між українською армією, підтримуваною добровольцями, і сепаратистськими бойовиками, що мають підтримку російських підрозділів. В кошмар війни втягнено цивільне населення. З іншого боку, триває буденне життя, а на екрані розгортається галерея образів: молода усміхнена пара, збентежений німецький журналіст, якого служби контролю приймають за фашиста, чи пограбований власник першокласного авто.

Сергій Лозниця у своєму найновішому фільмі у гіпнотичному стилі, наповненому гротеском, відправляє нас у подорож через Новоросію – державу-привида, у якій солдати не знають, хто ними командує, а суд відбувається на вулиці у вигляді громадського лінчування. Тут пропаганда сходить за правду, війна за мир, а ненависть декларована як любов. Єдиним способом виживання є сміх… Фільм був нагороджений за найкращу режисуру у категорії Un Certain Regard на Кінофестивалі в Каннах.

“Донбас” це розповідь про людство і цивілізацію в епоху постправди і фейкових новин. Про кожного з нас.

 

JAZDA OBOWIĄZKOWA / ОБОВ’ЯЗКОВІ ФІГУРИ

• 12 września, godz. 17.00, Kino Muza
• 12 вересня, 17.00, Kino Muza

scenariusz i reżyseria: Ewa Kochańska / сценарій і режисура: Ева Коханська

produkcja: Magdalena Borowiec/SQUARE film studio ltd. (Polska) / виробництво: Маґдалена Боровєц / SQUARE film studio ltd. (Польща)

premiera: listopad 2018 / прем’єра: листопад 2018

czas trwania: 72 minuty / тривалість: 72 хв.

10-letnia Julia Polniuk trenuje łyżwiarstwo figurowe. Ma coraz mniej czasu, aby odnieść sukces i spełnić oczekiwania swoich bliskich. Po wybuchu Euromajdanu jej rodzina wyemigrowała do Polski. Decyzję o przeprowadzce podjęła mama Julii, Marina. W dwa tygodnie spakowała walizki, wypisała dzieci ze szkoły, a nowo wyremontowane mieszkanie wystawiła na sprzedaż. Teraz rodzina Polniuków stara się o obywatelstwo polskie i rozpoczyna całkiem nowe życie w Warszawie. Bez pracy, zabezpieczenia finansowego i dobrej znajomości języka. Marina rzuca losowi wyzwanie, szukając w Polsce lepszych perspektyw na przyszłość dla swoich dzieci. Zrobi wszystko, aby miały lepsze życie niż ona. Największe nadzieje pokłada właśnie w Julii. W tym roku dziewczynka ma szansę wystartować w Młodzieżowych Mistrzostwach Polski. A za tym idzie sukces, uznanie i początek kariery sportowej. Julia próbuje sprostać oczekiwaniom mamy, ale jest jej bardzo trudno w nowym kraju, w nowej szkole, pod okiem wymagającej trenerki. Czy będzie w stanie rozwinąć skrzydła, niosąc ciężar cudzych ambicji i oczekiwań…?

*****

10-літня Юлія Польнюк займається фігурним катанням. В неї залишається все менше часу, щоб досягти успіхів і виправдати сподівання своєї мами, Марини. Після Євромайдану родина Польнюк переїжджає з України до Польщі. Рішення про переїзд прийняла мама Юлії, Марина. За два тижні спакувала валізи, виписала дітей зі школи, а відремонтовану квартиру виставила на продаж. Тепер родина Польнюків намагається здобути польське громадянство і розпочинає нове життя у Варшаві. Без роботи, фінансової підтримки та без доброго знання мови. Марина кидає виклик долі, шукаючи у Польщі кращих перспектив для своїх дітей. Вона зробить все, щоб життя дітей було кращим ніж її власне. Найбільші сподівання Марина покладає на Юлю. В цьому році Юля бореться за участь у Молодіжному Чемпіонаті Польщі. Це означало б успіх, визнання і початок спортивної кар’єри. Юля намагається виправдати материні очікування, але їй дуже важко в новій країні, новій школі, під наглядом вимогливої тренерки. Чи зуміє вона розправити крила під тягарем чужих амбіцій і очікувань…?

 

OBSERWUJCIE NAS: Spotkania Teatralne Bliscy Nieznajomi

OTWARTA. MUZYKA NA GŁOS I PIANINO / ВІДВЕРТА. МУЗИКА ДЛЯ ГОЛОСУ І ФОРТЕПІАНО

Wokal i pianino: Alexandra Malatskovskaja / вокал і фортепіано: Олександра Малацковська

• 11 września, godz. 22.00, Malarnia, Teatr Polski w Poznaniu
• 11 вересня, 22.00, Malarnia, Театр польський у Познані

czas trwania: 60 minut / тривалість: 60 хв.

Koncert Alexandry Malatskovskiej (Александра Малацковская) – kompozytorki, wokalistki, pianistki i aktorki. Artystka jest autorką muzyki do licznych spektakli (m.in. Rozy Sarkisian, Oleny Apchel, Eleny Avdieievej) i filmów krótkometrażowych. Jej pierwszy solowy album „Otwarta” z kompozycjami na głos i fortepian ukaże się w tym roku.

*****

Концерт Олександри Малацковської – композиторки, вокалістки, піаністки і актриси. Мисткиня є авторкою музики до численний вистав (серед інших: Рози Саркісян, Олени Апчел, Олени Авдєєвої) і короткометражних фільмів. Її перший сольний альбом “Відверта” з композиціями для голосу і фортепіано вийде в цьому році.

 

Ceny biletów:

• 50 PLN (normalny);
• 30 PLN (ulgowy);
• 10 PLN (koncert);
• Karnet festiwalowy 180 PLN.

Вартість квитків:

• 50 PLN (звичайний);
• 30 PLN (пільговий);
• 10 PLN (концерт);
• фестивальний абонемент 180 PLN

 

Bilety będą dostępne w kasie oraz w serwisie Bilety24 po 19 sierpnia 2019 r.

Istnieje możliwość rezerwacji pod numerem telefonu: 61 852 05 41; 61 852 56 28;

Kontakt:
Tel 61 852 05 41; 61 852 56 28;
E-mail rezerwacja@teatr-polski.pl

***

Квитки будуть доступні в касі та онлайн-сервісі Bilety24 до 19 серпня 2019 р.

Резервацію квитків можна здійснити за телефоном: 61  852 05 41; 61 852 56 28.

Контакти: 

Тел 61  852 05 41; 61 852 56 28

E-mail rezerwacja@teatr-polski.pl

 

OBSERWUJCIE NAS: Spotkania Teatralne Bliscy Nieznajomi

POLSKA

LWÓW NIE ODDAMY

 

Katarzyna Szyngiera

Reżyserka, absolwentka Wydziału Reżyserii Dramatu Państwowej Wyższej Szkoły Teatralnej w Krakowie. Laureatka nagrody głównej festiwalu Koszalińskie Konfrontacje Młodych „m-teatr” 2015 za spektakl „Świadkowie albo nasza mała stabilizacja”, zrealizowany w Teatrze Współczesnym w Szczecinie na podstawie dramatu T. Różewicza. W tym samym teatrze w 2017 r. wyreżyserowała prapremierę „Feinweinblein” W. Murek. Reżyserka spektakli „Bóg w dom” oraz „Swarka” w Teatrze Polskim w Bydgoszczy, opartych na reportażach, których jest współautorką wraz z Mirosławem Wlekłym (publikowanych m.in. w magazynie „Duży Format”). Jej spektakle wystawiane były we Wrocławskim Teatrze Współczesnym, Teatrze Polskim w Bielsku-Białej, w ramach Malta Festival, w Muzeum Powstania Warszawskiego. W ramach projektu WFDiF „Teatroteka” zrealizowała Teatr Telewizji „Zgaga”. We współpracy z JCC Polska i Muzeum Polin realizuje projekt „1968 PRZEPRASZAMY”, dotyczący tragicznych wydarzeń Marca 1968 roku. Współtworzy zainicjowany przez Krystynę Duniec Objazdowy Uniwersytet Powszechny im. Ireny Krzywickiej.

Катажина Шинґєра

Режисерка, випускниця факультету театральної режисури Державної вищої театральної школи у Кракові. Лауреатка головної нагороди фестивалю Кошалінські конфронтації молодих “m-teatr” 2015 за виставу “Свідки, або Наша мала стабілізація” створену в Театрі вспулчесному в Щеціні за п’єсою Т. Ружевича. В цьому ж театрі у 2017 р. здійснила постановку прапрем’єри „Feinweinblein” В. Мурек. Режисерка вистав “Бог в дім” і “Сварка” у Театрі польському в Бидґощі на основі репортажів, співавторкою яких виступає разом з Мірославом Влеклим (були опубліковані, серед інших, у журналі “Великий формат”). Вистави режисерки були представлені у Вроцлавському театрі вспулчесному, Театрі польському у Бєльську-Бялей, в межах Malta Festival, у Музеї Варшавського повстання. В межах проєкту WFDiF “Театротека” реалізувала театр телебачення “Печія”. У співпраці з  JCC Польща і Музеєм Полін здійснила проєкт “1968 ПЕРЕПРОШУЄМО”, що стосувався  трагічних подій Березня 1968 року. Є співтворчинею  Мандрівного університету повшехного ім. Ірени Кшивіцкої, який ініціювала Кристина Дунєц.

 

Marcin Napiórkowski

Badacz mitów, doktor habilitowany nauk humanistycznych, wykładowca w Instytucie Kultury Polskiej UW. Interesuje się mitami konsumenckimi, legendami miejskimi, teoriami spiskowymi i pseudonaukowymi. Pisuje regularnie w „Tygodniku Powszechnym”, a czasami też w innych miejscach. Dotychczas napisał trzy książki: „Mitologia współczesna”, „Władza wyobraźni” i „Powstanie umarłych” (nominowana do Złotej Róży dla najlepszej książki popularnonaukowej, Nagrody im. Długosza oraz Nagrody Historycznej im. Kazimierza Moczarskiego). Pracuje nad czwartą, poświęconą mitologiom współczesnego kapitalizmu. Ciekawymi odkryciami dzieli się na blogu mitologiawspolczesna.pl.

Марцін Напюрковскі

Дослідник міфів, доктор гуманітарних наук, викладач Інституту польської культури ВУ. Цікавиться споживацькими мітами, міськими легендами, псевдонауковими теоріями і теоріями змов. Регулярно дописує в “Тижневик повшехни”  і, періодично, до інших видань. Станом на зараз, написав три книги: “Сучасна міфологія”, “Влада уяви” і “Воскресіння мертвих” (номінована на Золоту розу як найкраща науково-популярна книжка, Нагороду ім. Длуґоша й Історичну нагороду ім. Казімєжа Мочарського). Працює над четвертою, присвяченою мітологіям сучасного капіталізму. Цікавими відкриттями ділиться на блозі mitologiawspolczesna.pl.

 

Mirosław Wlekły

Reporter, absolwent Uniwersytetu Wrocławskiego i Polskiej Szkoły Reportażu, członek stowarzyszenia reporterów „Rekolektyw”. Autor książek: „All inclusive. Raj, w którym seks jest bogiem” oraz nagrodzonej Nagrodą Magellana „Tu byłem. Tony Halik”, na podstawie której kręcony jest właśnie pełnometrażowy dokument. Publikował też w antologiach „Grzech jest kobietą”, „NieObcy”, „Obrażenia. Pobici z Polską” oraz w prasie zagranicznej (m.in. w Portugalii, Niemczech i Angoli). Jest współautorem reportaży, na podstawie których powstały spektakle teatralne: „Listy na wolność” (Teatr Nowy w Poznaniu), „Swarka” (Teatr Polski w Bydgoszczy) i „Bóg w dom” (Teatr Polski w Bydgoszczy). Nominowany do nagród: Newsweeka im. Teresy Torańskiej i im. Beaty Pawlak. Aktualnie pracuje nad książką reporterską na temat Kościoła katolickiego w czasach papieża Franciszka.

Мірослав Влекли

Репортер, випускник Вроцлавського університету і Польської школи репортажу, член об’єднання репортерів “Реколектив”. Автор книг: „All inclusive. Рай, в якому секс є богом”, а також, удостоєної Нагороди Магеллана “Я тут був. Тоні Галік”, за мотивами якої було знято повнометражний документальний фільм. Друкувався також в антологіях “Гріх є жінкою”, “НеЧужі”, “Ушкодження. Ті, що побилися з Польщею”, а також у закордонній пресі (серед інших, у Португалії, Німеччині і Анголі). співкуратор репортажу, на основі яких були створені вистави “Листи на свободу” (Театр новий у Познані), “Сварка” (Театр польський в Бидґощі) і “Бог в дім” (Театр польський в Бидґощі). Намінований на нагороди: Newsweek-а ім. Терези Торанськєй та ім. Беати Павлак. Зараз працює над репортерською книжкою на тему Католицького костелу в часи папи Франциска.

 

Olga Maciupa

Dramatopisarka, teatrolożka, doktor nauk humanistycznych. Absolwentka Lwowskiego Uniwersytetu Narodowego im. I. Franki oraz Uniwersytetu M. Curie-Skłodowskiej w Lublinie. W latach 2009–2011 była dyrektorką Międzynarodowego Festiwalu Teatralnego Drabyna we Lwowie. W styczniu 2016 roku inicjowała założenie Niezależnej Platformy Artystycznej TransDramaticum w Lublinie, której celem jest tłumaczenia dramaturgii współczesnej. Autorka sztuk, m.in.: „ Morze tam, gdzie mnie nie ma” (2011), „Sobowtóry” (2014), „Ballada ekologiczna” (2015), „Czas na pilates” (2017). Sztuki niejednokrotnie zwyciężały w konkursach dramaturgicznych. Dramat „Sobowtóry” został przetłumaczony na polski i opublikowany w „Dialogu” (2016/7–8). Dramat „Ballada ekologiczna” zwyciężył na niemieckim konkursie poświęconym dramaturgii współczesnej Heidelberger Stückemarkt w 2017 roku.

Ольга Мацюпа

Драматургиня, театрознавиця, кандидатка гуманітарних наук. Випускниця Львівського національного університету ім. І. Франка та Університету М. Склодовської-Кюрі в Любліні. У 2009-2011 роках була директоркою Міжнародного театрального фестивалю “Драбина” у Львові. В січні 2016 року була ініціаторкою створення Незалежної мистецької платформи TransDramaticum в Любліні, яка має на меті переклад сучасної драматургії. Авторка  п’єс, серед інших: “Море там, де мене нема” (2011), “Двійники” (2014), “Екологічна балада” (2015), “Час пілатесу” (2017). П’єси Ольги Мацюпи неодноразово  перемагали в конкурсах драматургії. П’єса “ Двійники” була перекладена польською і опублікована у часописі “Діалог” (2016/7-8). П’єса “Екологічна балада” здобула перемогу на німецькому конкурсі присвяченому сучасній драматургії Heidelberger Stückemarkt у 2017 році.

 

MODERN SLAVERY

 

Bartek Frąckowiak

Kurator, reżyser, badacz kultury. Zastępca dyrektora Biennale Warszawa. W latach 2014–2017 zastępca dyrektora Teatru Polskiego im. Hieronima Konieczki w Bydgoszczy oraz kurator Międzynarodowego Festiwalu Prapremier. Absolwent Międzywydziałowych Indywidualnych Studiów Humanistycznych na Uniwersytecie Warszawskim i międzyuczelnianych studiów w Akademii „Artes Liberales”. Od 2010 r. pełni funkcję dyrektora programowego HOBO Art Foundation, fundacji działającej na rzecz rozwoju sztuk performatywnych i wizualnych, promującej znoszenie granic między sztuką a nauką w imię zasady łączenia kreacji z badaniem. Kurator cyklu Wykładów performatywnych, realizowanego z Fundacją Bęc Zmiana (2012). Reżyser przedstawień: m.in. „Komornickiej. Biografii pozornej” (2012); „W pustyni i w puszczy. Z Sienkiewicza i z Innych” W. Szczawińskiej i B. Frąckowiaka w Teatrze Dramatycznym w Wałbrzychu (2011); wykładu performatywnego „Sztuka bycia postacią” (2012), „Afryki” Agnieszki Jakimiak (2014 r.), „Granic” Julii Holewińskiej (2016) „Workplace” Natalii Fiedorczuk (2017) oraz dokumentalno-śledczego spektaklu „Modern Slavery” (2018). Publikował w różnych pismach teatralnych i społeczno-kulturalnych: „Autoportret”, „Dialog”, „Didaskalia”, „Krytyka Polityczna”, „Teatr”.

Бартек Фронцков’як

Куратор, режисер, дослідник культури. заступник директора Бієнале Варшава. У 2014-2017 роках був заступником директора Театру польського ім. Ієроніма Конєчки в Бидґощі та куратором Міжнародного фестивалю прапрем’єр. Випускник Міжфакультетських індивідуальних студій у Академії „Artes Liberales”. З 2010 р. виконує обов’язки програмного директора HOBO Art Foundation, фонду, діяльність якого спрямована на розвиток перформативних і візуальних мистецтв і промоцію знесення кордонів між мистецтвом і наукою в ім’я ідеї поєднання творення з дослідженням. Куратор циклу Перформативних лекцій, реалізація яких відбувається спільно з Фондом Гуп Зміна (2012). Режисер вистав: серед інших, “Коморніцка. Удавана біографія” (2012); “В пустелі і в пущі. Зі Сенкевича і з Інших” В. Щавінської і Б. Фронцков’яка в Театрі драматичному в Вальбжиху (2011); перформативної лекції “Мистецтво бути персонажем” (2012); “Африки” Аґнєшки Якім’як (2014); “Кордонів” Юлії Голевінської (2016); “Workplace” Наталії Фєдорчук (2017) та документально-дослідницької вистави “Modern Slavery” (2018). Друкувався в різних соціо-культурних виданнях: “Автопортрет”, “Діалог”, “Дідаскалія”, “Критика політична”, “Театр”.

 

Natalia Sielewicz

Historyczka sztuki i kuratorka w Muzeum Sztuki Nowoczesnej w Warszawie. Absolwentka Central Saint Martins College i Courtauld Institute w Londynie. Kuratorka wystawy „Chuliganki” (2017), problematyzującej performatywność i taniec jako narzędzia kobiecego oporu, wystawy „Ministerstwo Spraw Wewnętrznych. Intymność jako tekst” (2017), poświęconej afektom i poetyce wyznania w literaturze i sztukach wizualnych. Jest również kuratorką „Ustawień prywatności” (2014), jednej z pierwszych, instytucjonalnych wystaw przyglądającej się wpływowi nowych technologii na kondycję człowieka w dobie późnego kapitalizmu, oraz wystawy „Chleb i Róże. Artyści wobec podziałów klasowych” (2015, wspólnie z Łukaszem Rondudą). Kuratorka i producentka licznych performansów i projekcji filmowych.

Наталія Сєлевіч

Історикиня науки і кураторка Музею сучасного мистецтва в Варшаві. Випускниця Central Saint Martins College i Courtauld Institute в Лондоні. Кураторка виставки “Хуліганки” (2017), що проблематизує перформативність і танець як знаряддя жіночого опору, виставки “Міністерство внутрішніх справ. Інтимність як текст” (2017), присвяченої афектам і поетиці визнання в літературі й візуальних мистецтвах. Також є кураторкою “Налаштувань приватності” (2014), однієї з перших інституційних виставок, що присвячена впливу нових технологій на стан людини в добу пізнього капіталізму, а також виставки “Хліб і рожі. Митці проти класових поділів” (2015, спільно з Лукашем Рондудою). Кураторка і менеджерка численних перформансів і кіно проекцій.

 

UKRAINA

CZERWONE WESELE / Червоне весілля

 

Viktoriya Myronyuk

Artystka interdyscyplinarna, performerka i działaczka teatralna. Ukończyła program licencjacki z teorii kultury na Akademii Kijowsko-Mohylańskiej w Kijowie, magisterski program współczesnych praktyk scenicznych i kultury wizualnej w Madrycie, a także studia doktoranckie z obszaru performatyki i scenografii w Brukseli. Realizuje przede wszystkim interdycyplinarne projekty na styku praktyk performatywnych, partycypacyjnych i wizualnych, w których bada kwestie związane z rytuałami, ich granicami i możliwościami.

Вікторія Миронюк

міждисциплінарна мисткиня, перформерка і театральна діячка. Закінчила бакалаврську програму з теорії культури в Києво-Могилянській Академії у Києві, магістерську програму  сучасних сценічних практик та візуальної культури в Мадриді, а також програму післядипломної освіти за напрямком перформенсу і сценографії у Брюсселі. Працює над проектами на перетині перформативних, партисипативних та візуальних мистецьких практик, які досліджують питання ритуальних структур, їхні межі та потенціали.

 

Hanna Onyshchenko

Absolwentka Państwowej Akademii Kultury w Charkowie, od 1983 roku kieruje Teatrem „Publicyst” (w 1983 r.), jednym z najstarszych charkowskich teatrów studenckich. Pod jej kierownictwem teatr zmienił swój profil z agitacyjnego (aż do lat 80. tego typu teatry zajmowały się propagowaniem idei komunizmu) na artystyczny i edukacyjny, stał się platformą alternatywnej edukacji teatralnej. Obecnie Hanna jest dyrektorka artystyczną Teatru „Publicyst”, wykładowczynią działającego przy teatrze studium i reżyserką.

Ганна Онищенко

випускниця Харківської державної академії культури в Харкові, з 1983 року керує Театром “Публіцист”, одним із найстаріших харківських студентських театрів. Під її керівництвом театр змінив свій профіль з агітаційного (до 80-х років театри такого типу займалися пропагандою ідеї комунізму) на мистецький і освітній, став платформою альтернативної театральної освіти. Зараз Ганна є художньою керівницею Театру “Публіцист”, викладачкою студії, що діє при театрі і режисеркою.

 

Kostiantyn Vasiukov

Absolwent studium przy Teatrze „Publicyst”, od 2004 roku jest członkiem zespołu aktorskiego teatru, od 2013 pracuje również jako reżyser. W teatrze pełni również funkcje menedżerskie i dyrektorskie. Dzięki Kostiantynowi Teatr „Publicyst” przeszedł zmiany: zwrócił się ku tematyce społecznej, zyskał wyraźne wizualne oblicze i rys krytyczny. Ostatni projekt Kostiantyna to spektakl o przemocy w rodzinie „Ta, która umiera” („Та, що вмирає”). Podczas pracy nad spektaklem zorganizowano twórczy obóz dla dzieci z trudnych rodzin, a zrealizowane przez dzieci animacje zostały wykorzystane w przedstawieniu.

Костянтин Васюков

випускник студії при Театрі “Публіцист”, з 2004 року є членом колективу театру, з 2013 працює також як режисер. В театрі також виконує  функції менеджера і директора. Завдяки Костянтинові Театр “Публіцист” звернувся до соціальної тематики, здобув виразне візуальне обличчя і риси критичності. Останній проект Костянтина це вистава про насилля в родині “Та, що вмирає”. Під час роботи над виставою було організовано творчий табір для дітей зі “складних” сімей, а анімації, що їх створили діти, були використані у виставі.

 

PIĘKNE, PIĘKNE, PIĘKNE CZASY / Прекрасні, прекрасні, прекрасні часи

 

Roza Sarkisian

Absolwentka Wydziału Reżyserii Charkowskiego Państwowego Uniwersytetu Sztuki im. I.P. Kotlarewskiego (2012) i socjologii politycznej na Państwowym Uniwersytecie im. W.N. Karazina w Charkowie (2009). Inicjatorka, dyrektorka artystyczna i reżyserka charkowskiego Teatru De Facto. Od października 2017 roku – główna reżyserka (etatowa reżyserka, odpowiedzialna za kształt artystyczny teatru) w Pierwszym Teatrze (Pierwszym Akademickim Ukraińskim Teatrze dla Dzieci i Młodzieży) we Lwowie. Laureatka stypendium Gaude Polonia Ministra Kultury i Dziedzictwa Narodowego RP w 2017 roku i konkursu British Council Ukraine Taking the Stage 2017.

Роза Саркісян,

випускниця кафедри режисури Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського (2012) і політичної соціології Державного університету ім. В. Н. Каразіна у Харкові (2009). Ініціаторка, художня керівниця і режисерка харківського Театру De Facto. Від жовтня 2017  – головна режисерка (штатна режисерка, відповідальна за мистецьку форму театру) Першого театру (Перший академічний український театр для дітей та юнацтва) у Львові. Лауреатка стипендії Gaude Polonia Міністра культури і національної спадщини РП у 2017 році та конкурсу British Council Ukraine “Taking the Stage 2017”.

 

Joanna Wichowska

Dramaturżka, kuratorka i krytyczka teatralna. Absolwentka teatrologii Uniwersytetu Jagiellońskiego w Krakowie. Współpracowniczka „Dwutygodnika” i gazety teatralnej „Didaskalia”. Jako dramaturżka pracowała m.in. z Oliverem Frljiciem, Wojtkiem Klemmem, Agnieszką Błońską, Rozą Sarkisian w teatrach, takich jak Narodowy Stary Teatr w Krakowie, Teatr Powszechny w Warszawie, Pierwszy Teatr we Lwowie. Kuratorka wielu projektów performatywnych i edukacyjnych, w tym realizowanych w Ukrainie i/lub z udziałem ukraińskich twórców i twórczyń.

Йоанна Віховська

драматургиня, кураторка і театральна критикиня. Випускниця театрознавства Ягеллонського університету у Кракові. Співпрацює з “Двутиґодніком” і театральним виданням “Дидаскалія”. Як драматургиня співпрацювала, серед інших, з Олівером Фрлічем, Войтком Клеммом, Аґнєшкою Блонською, Розою Саркісян, в таких театрах: Національний старий театр у Кракові, Театр повшехни у Варшаві, Перший театр у Львові. Кураторка багатьох перформативних і освітніх проектів, в тому числі, реалізованих в Україні і/або за участі українських митців і мисткинь.

RESTAURACJA UKRAINA / Ресторан Україна

 

Nina Khyzhna

Aktorka, performerka, choreografka, uczestniczka wielu niezależnych projektów performatywnych. Absolwentka Wydziału Aktorskiego Charkowskiego Państwowego Uniwersytetu Sztuki im. I.P. Kotlarewskiego. Pracowała w kilku charkowskich teatrach, m.in. Teatrze-Studio Vinora, Państwowym Akademickim Teatrze Dramatycznym im. Szewczenki, Państwowym Teatrze dla Dzieci i Młodzieży. Obecnie pracuje w charkowskim Teatrze Neft (ТЕАТР НЕФТЬ), wykłada w Szkole Sztuki Aktorskiej „Ciasto”(Школа актерского мастерства «ТЕСТО») i tworzy choreografię do spektaklu „Diabły” w reżyserii Agnieszki Błońskiej w Teatrze Powszechnym w Warszawie.

Ніна Хижна

актриса, перформерка, хореографка, учасниця багатьох незалежних перформативних проектів. Випускниця кафедри майстерності актора Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського. Працювала в декількох харківських театрах, серед іншого, Театрі-студії “Вінора”, Державному академічному драматичному театрі ім. Т. Шевченка, Державному театрі для дітей та юнацтва. Зараз працює у харківському Театрі “Нєфть”, викладає в Школі акторськорської майстерності “Тісто” і створює хореографію до вистави “Чорти” в режисурі Аґнєшки Блонської у Театрі повшехному в Варшаві.

Oksana Cherkashyna

Aktorka teatru Piękne Kwiaty (Прекрасные Цветы) oraz Kijowskiego Akademickiego Teatru Dramatu i Komedii na Lewym Brzegu Dniepru. Ukończyła Wydział Aktorski Charkowskiego Państwowego Uniwersytetu Sztuki im. I.P. Kotlarewskiego. Pracowała w Państwowym Akademickim Teatrze Dramatycznym im. Tarasa Szewczenki w Charkowie, współpracowała z teatrami na Ukrainie, w Polsce, Włoszech, Niemczech. Prowadziła kursy aktorskie i kursy perfomansu w Szkole Sztuki Aktorskiej „Ciasto” w Charkowie. Za rolę Ukrainki w spektaklu „Lwów nie oddamy” w reż. Katarzyny Szyngiery (Teatr im. Wandy Siemaszkowej w Rzeszowie) Jury 25. Konkursu na Wystawienie Polskiej Sztuki Współczesnej przyznało jej nagrodę dla najlepszej aktorki. Jest również performerką, pedagożką teatralną, reżyserką.

Оксана Черкашина

актриса Театру “Прекрасні квіти” та Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Закінчила кафедру майстерності актора Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського. Працювала в Державному академічному драматичному театрі ім. Т. Шевченка у Харкові, співпрацювала з театрами в Україні, Польщі, Італії, Німеччині. Проводила акторські курси і курси перформенсу в Школі акторської майстерності “Тісто” у Харкові. За роль Українки у виставі “Левів не віддамо” в режисурі Катажини Шинґєри (Театр ім. Ванди Сємашкової в Жешові) жюрі 25 Конкурсу на постановку польської сучасної драматургії присвоїло їй нагороду як найкращій актрисі. Також є перформеркою, театральною педагогинею, режисеркою.

 

Yevhen Yakshyn

Artysta wizualny, muzyk, producent dźwięku. Absolwent Wydziału Sztuki Wizualnej Czerkaskiego Państwowego Uniwersytetu im. Chmielnickiego. Jest członkiem projektu artystycznego SF-Group. Jego prace wizualne były prezentowane na wystawach w Kijowie, Lwowie, Odessie, Czerkasach, Genewie. Jako gitarzysta gra w rockowych grupach Гапочка i INAIA.

Євген Якшин

художник, музикант, звукорежисер. Випускник кафедри візуального мистецтва Черкаського державного університету ім. Б. Хмельницького. Член мистецького проекту SF-Group. Його мистецькі роботи були презентовані на виставках у Києві, Львові, Одесі, Черкасах, Женеві. Як гітарист грає в рок-гуртах Гапочка і INAJA.

 

Dima Levytskyi

dramatopisarz, reżyser, artysta mediów. Absolwent Wydziału Filologii Ukraińskiej Państwowego Uniwersytetu w Chmielnickim i The School of Dramatic Art w Moskwie. Współzałożyciel grupy Pic Pic, która realizuje interaktywne audiospacery. Był m.in. współdramaturgiem polsko-ukraińskiej koprodukcji „Mój dziad kopał. Mój ojciec kopał. A ja nie będę” oraz dramaturgiem spektaklu „Przysposobienie obronne” (ДПЮ) charkowskiego Teatru Piękne Kwiaty. Przekład jego dramatu „Studnia” znalazł się w antologii „Współczesna dramaturgia ukraińska od A do Ja”(Adit 2018). W ramach I edycji Biennale Warszawa 2019 zrealizował projekt „Kijowska. Nie razem a blisko. Audiospacer„.

Діма Левицький

драматург, режисер, медіа художник. Випускних факультету української філології Державного університету у Хмельницькому і The School of Dramatic Art у Москві. Співзасновник групи Pic Pic, яка створює інтерактивні аудіотури. Був, серед іншого, співдраматургом польсько-української копродукції “Мій дід копав. Мій батько копав. А я не буду” та драматургом вистави “ДПЮ” харківського Театру “Прекрасні квіти”. Польський переклад його п’єси “Криниця” був вміщений у антології “Сучасна українська драматургія від А до Я” (Адіт, 2018). В межах I едиції Бієнале Варшава 2019 реалізував проект “Київська. Не разом, але близько. Аудіопрогулянка”.

 

PSYCHOSIS / Психоз 

 

Roza Sarkisian

Absolwentka Wydziału Reżyserii Charkowskiego Państwowego Uniwersytetu Sztuki im. I.P. Kotlarewskiego (2012) i socjologii politycznej na Państwowym Uniwersytecie im. W.N. Karazina w Charkowie (2009). Inicjatorka, dyrektorka artystyczna i reżyserka charkowskiego Teatru De Facto. Od października 2017 – główna reżyserka (etatowa reżyserka, odpowiedzialna za kształt artystyczny teatru) w Pierwszym Teatrze (Pierwszym Akademickim Ukraińskim Teatrze dla Dzieci i Młodzieży) we Lwowie. Laureatka stypendium Gaude Polonia Ministra Kultury i Dziedzictwa Narodowego RP w 2017 roku i konkursu British Council Ukraine Taking the Stage 2017.

Роза Саркісян

випускниця кафедри режисури Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського (2012) і політичної соціології Державного університету ім. Каразіна у Харкові (2009). Ініціаторка, художня керівниця і режисерка харківського Театру De Facto. З жовтня 2017  – головна режисерка (штатна режисерка, відповідальна за мистецьку форму театру) Першого театру (Перший академічний український театр для дітей та юнацтва) у Львові. Лауреатка стипендії Gaude Polonia Міністра культури і національної спадщини РП у 2017 році та конкурсу British Council Ukraine “Taking the Stage 2017”.

 

*****

 

KONCERT/Концерт

 Koncert „Otwarta. Muzyka na głos i pianino” / „Вiдверта. музыкa для голоса и фортепиано”

 

Alexandra Malatskovska

Kompozytorka, wokalistka, pianistka, aktorka, trenerka wokalna. Ukończyła Chersońską Szkołę Muzyczną w klasie fortepianu oraz klasę kompozycji i instrumentalistyki Wydziału Wykonawczo-Muzykologicznego Charkowskiego Państwowego Uniwersytetu Sztuk im. I.P. Kotlarewskiego. Autorka muzyki do licznych spektakli (m.in. Rozy Sarkisian, Oleny Apchel, Eleny Avdieievej) i filmów krótkometrażowych. Jej pierwszy solowy album „Otwarta” z kompozycjami na głos i fortepian ukaże się w tym roku.

Олександра Малацковська,

композиторка, вокалістка, піаністка, актриса, тренерка вокалу. Закінчила Херсонську музичну школу за класом фортепіано, а також кафедру композиції та інструментування виконавсько-музикознавчого факультету  Харківського державного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського. Авторка музики до численних вистав (серед інших, Рози Саркісян, Олени Апчел, Олени Авдєєвої) та українських короткометражних фільмів. Її перший альбом “Відверта” з композиціями для голосу і фортепіано вийде в цьому році.

 

OBSERWUJCIE NAS: Spotkania Teatralne Bliscy Nieznajomi